Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Ось уже два роки дівчата винаймали на двох зручну квартиру неподалік від центру міста. Зуміли накопичити грошей і придбати не нову, але цілком пристойну автівку.
Ліка боялася сідати за кермо, а от Олеся водила із задоволенням, бо обожнювала швидкість.
Життя їхнє було спокійним і налагодженим, а ось тепер усі ці зручності могли полетіти шкереберть.
– А якщо втекти? – запитала Ліка, скидаючи ноги з дивана, – подалі від міста, поки все не вляжеться...
– Кинути роботу? А як ми будемо жити? Заощаджень у нас майже немає...
– Продамо машину... На перший час вистачить... Точно, так і треба вчинити! – відповіла Ліка і переконливо закивала головою.
– Погана ідея. В іншому місці доведеться починати все спочатку... Почекаємо кілька днів. Можливо, все обійдеться, – сказала Олеся і мимоволі знову потягнулася до келиха з вином, – до того ж у мене теж є знайомі, які не відмовляться допомогти в разі крайньої потреби.
– А в мене таких знайомих немає, – сердито відповіла Ліка, кривлячи губи.
– У тебе є я! – Олеся з ніжністю поцілувала її у скроню, – ось так!
– Треба ж такого, – продовжуючи морщитися, з досадою проговорила Ліка, – через якусь незрозумілу дівчину стільки нерозв'язних проблем! Та нехай вона провалиться ця Інга, або як її там!
– Перестань, – Олеся жартівливо смикнула подругу за косу, – Будь-яка дівчина, навіть найбезневинніша й найдомашніша, запросто може опинитися в такій ситуації, тільки тому, що відмовила якомусь смердючому козлу!
– Це точно, – зітхнувши, погодилася Ліка.
Потім сповзла з дивана і знову підійшла до вікна.
