Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Приглушивши стогін, що рвався з грудей, підвівся і почав оглядати поранену ногу. Уздовж гомілки тягнулося три довгих порізи. Кров місцями вже запеклася, місцями все ще продовжувала сочитися. А якщо звірина грива отруєна? Адвіан обережно видихнув і змахнув з обличчя крижані краплі. А чи не перетворяться на змій ті кляті волоски?
Виверна летіла майже над самою водою, легко й упевнено плануючи в потоках низького вітру, і утробно воркувала, немов заспокоюючи свого друга.
– Ти маєш рацію, дівчинко, – насилу промовив Адвіан, намагаючись пом'якшити свій захриплий голос, – головне, що ми живі. Я поранений і безпорадний, але ти вільна і сповнена сил... Дякую, що прийшла мені на допомогу...
Кайтана трохи повернула голову, подивилася на принця. Зазвичай очі віверни були або злі, або байдужо-спокійні, але тепер Адвіан ясно розрізнив у них щось таке, чого раніше не було: якийсь смішливий, пустотливий вогник.
І в нього геть відлягло від серця, і всі неприємності одразу стали порожніми, нічого не значущими.
Виверна опустилася на тихі хвилі, широко розставила крила, дозволяючи повітрю і течії нести себе вперед.
Адвіан набрав у жменю морської води, промив рани. Тепер залишається тільки чекати. А потім вони трохи відпочинуть на тому острові, де збуваються видіння...
– Де збуваються видіння! – повторив він вголос і посміхнувся, набуваючи колишньої зухвалості й упевненості, – Марілу доведеться добряче потрудитися, щоб самому зрозуміти все, що сталося і дохідливо пояснити про те мені...
Адвіан відкрив сумку. Пам'ятаючи про застереження, ретельно загорнув здобуті трофеї в чорну непроникну тканину.
Нічна імла невпинно змінювалася: то густіщала, то ставала світлішою, і ніяк не можна було визначити, звідки йде те світло.
Кайтані набридло гойдатися на хвилях. Вона злетіла вгору під самі хмари. Морська гладь зникла за звивастим туманним серпанком, і на мить Адвіану здалося, що вони не летять вільно по небу, а плутають у якомусь безнадійному лабіринті хмар.
Він здригнувся від пориву холодного вітру і побачив ліворуч білясту смугу. Світанок? Але ж зовсім недавно падали сутінки.
Кайтана склала крила і впала вниз. Дедалі більше дивуючись, Адвіан розглянув за туманом сушу, засіяну величезними валунами.
