Небесний Легіон - Наталія Глушко

Майстер Верестан, підняв посох вгору і  провів  короткий інструктаж присутнім:
— Магія стихій жива. Вона буде вас випробовувати. Вона не підкоряється слабким, але карає тих, хто надто впевнений у собі. Ваше завдання — навчитися розуміти її, а не контролювати. Бо лише дурень вважає, що може осідлати бурю. Я знаю, що ви вже володієте магією стихій, але вона доведеться навчитися її приборкувати.

Його суворий тон не залишав місця для жартів, але Лорін тихо пробурмотів:
— А тепер я знаю, що мої шанси на виживання — десь між "мінімальними" і "ніякими".

Майстр Верестан, наче почувши, глянув прямо на нього.

— Щось хотіли додати, молодий чоловіче? — запитав він злегка примружившись.

— Я просто захоплююсь вашими словами, Майстре, — відповів Лорін із невинною усмішкою.

— Тоді сподіваюся, що ваше захоплення перейде в результат,— холодно відказав Верестан, повертаючись до решти учнів.

Ріанель тихо засміялася, а Лорін зітхнув:
— Мабуть, це буде довгий навчальний рік.

Він підняв руку, і з океану стихій вирвався вогняний  птах. Вона піднялася до стелі й розсипалася на тисячі вогняних іскор, злякавши адептів, проте не завдавши нікому шкоди.

— Магія—це стихія.— Його голос був низьким і владним.— Вона дика й небезпечна, якщо ви не зрозумієте її. Ваш перший урок— навчитися слухати і відчувати. Магія навколо вас. Відчуйте її.

Учні, один за одним, закривали очі, намагаючись зосередитися.

Лорін зітхнув:
— Відчути магію, кажете? Чудово. Сподіваюся, це не включає запах лави.

Ріанель тихо засміялася, але все ж заплющила очі. Вона відчула, як повітря навколо неї оживає. Гул стихій став схожим на тихий шепіт, теплий і знайомий.

— У мене виходить!— вигукнула Ріанель, піднімаючи руку. У її долоні з’явилася вогняна куля.

— Головне— не спалити мантію, — буркнув Лорін, але й сам витягнув руку. Навколо його пальців закрутився легкий вітерець, який поступово зміцнювався.

— Це ще що за пародія на бурю? — запитав Дерек, дивлячись на нього.

— Намагаюся почати з малого,— відповів Лорін, посміхаючись.—Я люблю методичний підхід.

Викладач підійшов до них, оцінюючи зусилля.

— Це лише початок,— сказав він, звертаючись до всіх.—Але запам’ятайте: магія потребує більше, ніж сили. Вона вимагає розуміння. І терпіння.

Лорін глянув на свої пальці, де вітер уже стих.

— Терпіння, кажете? Це моя слабкість. Ну що ж, доведеться надолужувати.

Після уроку учням дали завдання: спробувати викликати мініатюрну стихію біля своїх спальних місць.

— Це що, домашнє завдання?— запитав Лорін, коли вони поверталися до гуртожитку.— Вітаю, нас офіційно перевели до першого класу магічної школи.

— Ну, принаймні ми не малюємо палички на пергаменті, — відповіла Ріанель, сміючись.

Увечері Лорін спробував викликати невеликий вихор. Результат виявився несподіваним— вітер підхопив подушки з усіх ліжок і закрутив їх у хаотичному танці.

— Лоріне! — вигукнула Ріанель, ухиляючись від подушки, яка летіла просто в неї.

— Ну, принаймні це працює! — виправдовувався він, намагаючись зупинити стихію.

Коли подушки нарешті осіли, Лорін, весь у пір’ї, заявив:
— І ось так створюються легенди. Завтра весь гуртожиток говоритиме про мене.

Ріанель, витираючи сльози сміху, відповіла:
— Так, про "великий подушковий шторм". А зараз по кімнатах і спати. Завтра важкий день.

З цими словами Ріанель пішла у свою кімнату, залишивши Лоріна  наодинці з купою пір’я і безладом.

Наступного ранку академія зустріла Ріанель й Лоріна дзвонами, що нагадували про початок нового дня. Вони отримали свої розклади занять і позіхаючи відправилися на перше заняття.

Сьогодні  їхнім першим заняттям  був урок  із основ магічної енергії. Ця аудиторія вразила їх із першого погляду. Це була величезна зала, схожа на оранжерею, але замість рослин тут у повітрі плавали сяючі енергетичні сфери, які час від часу змінювали кольори.

— Чудово, — пробурмотів Лорін, — тепер я знаю, як виглядає мій сон коли я вип’ю зайвий келих елю.

— Заспокойся, — прошепотіла Ріанель, але її очі були широко розкриті від захоплення.

Перед класом стояв маг із загостреними рисами обличчя, та суворим виглядом. Його темно-синя мантія була прикрашена тонкими срібними лініями, які світилися, коли він рухався.

— Я— Майстер Істар,— почав він своїм низьким, але чітким голосом.— І сьогодні ви дізнаєтеся, що таке магічна енергія.

— Нарешті,— тихо прошепотів Лорін.— Я вже подумав, що нас навчать, як правильно складати мантії.

Істар, не звертаючи уваги на його репліку, підняв руки, і перед ним у повітрі з’явилася срібляста нитка, що мерехтіла, наче зроблена зі світла.

— Магія — це не просто сила, це живий організм, — сказав Істар, його голос звучав переконливо. — Ви не можете змусити її підкоритися. Ви повинні зрозуміти її, відчути її.

Він продемонстрував кілька плавних рухів руками, і нитка почала змінювати форму, перетворюючись спочатку на колібрі, потім на коня, що біжить в повітрі, а потім  несподівано зникла, ніби її і не було.