Небесний Легіон - Наталія Глушко

При вході в академію стояла кам`яна плита з вигравіюваним написом : «Лише ті, хто здолає  свій страх  увійдуть до Астрамору».

— Ну, здається випробування буде цікавим, — пробурмотіла Ріанель, читаючи  напис.

— Або смертельно небезпечним і цікавим,— саркастично додав Лорін.

Ворота скрипнули і повільно відчинилися, впускаючи ельфів  у  царство науки і магії. За воротами їх зустрів довжелезний похмурий коридор, що, здавалося, поглинав будь-яке світло, яке туди потрапляло.

— Ну що ж, Ріанель, дами вперед,— запропонував Лорін з театральним поклоном і  натягнутою усмішкою.

— Ой, які ми шляхетні. Але це ти у нас вінценосний, отже, приклад повинен подавати ти, шуруй вперед — відповіла Лінея, змахнувши рукою.

— Добре. Якщо я не повернуся, скажи королю, що я загинув в темному коридорі через тебе,— кинув Лорін, переступаючи поріг.

Темний коридор привів їх до величезного залу, освітленого тільки примарним світлом, що відбивалося від розбитих дзеркал, які висіли на стінах. Дзеркала показували спотворені, відображення  тих, хто в них заглядав: Лорін замість свого відображення  побачив  постать із вогненними очима, а Ріанель— постарілу, змарнілу жінку, в обдертому лахмітті, яка виглядала так, ніби настав зомбі-апокаліпсис, а вона —його початок. Ну, це приємно,— з гіркою усмішкою прокоментував Лорін, відвертаючись від дзеркала.— Пам’ятаєш, ти казала, що дзеркало криве. Таки криве…

— Це випробування— перевірка нашої внутрішньої сили і нашої сутності,— відповіла Ріанель, її голос був впевненим, хоч очі ковзнули до її відображення і по спині пробіг неприємний холодок. — Будь обережним. Я так розумію, ці дзеркала створені для того,  щоб грати із твоїм розумом.

І раптом постаті в  дзеркалах ожили. Із них вийшли спотворені версії Лоріна і Лінеї, озброєні та жахаючі. Вони рухалися швидко, розкидаючись бойовими заклинаннями і намагаючись знищити свої оригінальні версії.

— Чудово! Боротися із своїм відображенням — це саме те, чого  мені бракувало для гармонії з собою, — вигукнув Лорін, ухиляючись від потоку вогняних куль.

Ріанель швидко сконцентрувалася, створивши магічний щит, який відбивав  атаку почвар. Її руки рухалися швидко і водночас плавно, викликаючи потужний повітряний вихор,що змусив почвар зупинитися.

— Лоріне, знайди блок управління! У кожному заклятті має бути слабке місце, артефакт до якого воно прикріплене!

— Чудовий план, але якщо б мені хтось підказав, де його шукати до того, як я згорю від вогняної кулі, —я був би вельми вдячний!— крикнув він, уникаючи блискавки, яка ледь не спалила його плащ.

Він озирнувся й побачив, що одне дзеркало в якому чомусь не відображалися  їхні спотворені образи. Підібравшись ближче, Лорін направив в нього вогняну кулю . Дзеркало з тріском розлетілося на тисячі осколків, і в момент, коли дзеркало тріснуло усі почвари зникли.

— Ну що, і це все?— запитав він, важко дихаючи.

— Мені здається що це була лише розминка. Це тільки початок,—відповіла Ріанель, вказуючи на двері, які відчинилися в кінці зали.

Коли вони увійшли до наступної кімнати, перед ними з’явився величезний лабіринт із рухомими стінами. Кожна секція змінювалася, коли хтось наближався, утворюючи пастки й перешкоди.

— Ідеально,— сказав Лорін, закочуючи очі.— Просто весела прогулянка в парку.

— Я бачу платформу там, у центрі. Мабуть, нам потрібно туди,— зауважила Ріанель, примружуючи очі.

Вони вирушили вперед, але стіни постійно змінювали свої позиції, блокуючи шляхи залишаючи лише  вузькі проходи. Час від часу із підлоги виривалися язики полум’я, змушуючи їх зупинятися.

— Якщо це має перевірити нашу стресостійкість, то я вже провалився,— кинув Лорін, ухиляючись чи перестрибуючи через черговий вогняний бар’єр.

— Лоріне, може ти нарешті заткнешся і почнеш щось робити?— вигукнула Ріанель, намагаючись заморозити полум’я, яке почало їх переслідувати.

Вогонь, що переслідував їх зник, але натомість перед ними з’явилася прірва, наповнена киплячою лавою.

—Чудово, просто чудово. Неймовірно!— з сарказмом буркнув Лорін.—І що нам тепер робити? Крил нам сьогодні ніхто не видавав.

—Лоріне, стули пельку і дай мені сконцентруватися,—вже зі злістю в голосі сказала Ріанель. І в цей час перед ними почала з’являтися крига ,повільно створюючи кам’яний міст над прірвою.

—Давай швидко, поки лід тримається!

Поки вона це говорила міст почав повільно танути від жару полум’я, яке бурлило внизу. Ледве вони ступили на протилежний  край  прірви міст з тріском провалився посередині і посипався вниз, утворюючи хмаринку з водяної пори.

Як тільки ця перешкода була подолана, стіни перед ними почали сходитися, намагаючись їх розплющити. Лорінові довелося докласти чималих зусиль, щоб створити енергетичний бар’єр між стінами якраз настільки, щоб вони встигли подолати цей небезпечний відтінок.

Коли вони нарешті дісталися до платформи, всі пастки раптово зникли, а над ними засвітилися магічні символи.

— Дві кімнати позаду, ще одна, і ми в академії! — задоволено вигукнула Ріанель.