Небесний Легіон - Наталія Глушко

Лорін і Ріанель, важко віддихуючись  після попередніх випробувань, увійшли в останню залу. Перед ними з’явилася величезна печера із темними склепіннями, з яких час від часу падали краплі води, створюючи гучне відлуння. На  підвищенні, схожому на трон, лежав величезний  золотий дракон. Його луска переливалася відбиваючи магічне світло.  Він здавався неймовірно величним, але водночас жахаючим.

— Ну, це вже явно лабіринти і дзеркальні почвари, — прошепотів Лорін, напружено стискаючи кулаки.

— Так, це гірше, — відповіла Ріанель, мало не тремтячи чи то від страху, чи то від захвату.

Дракон підняв голову, і навіть цей рух змусив їх  трохи здригнутися. Його голос, низький і глибокий, якимось дивним чином звучав у їхніх головах.

— Ви  достойно пройшли перші випробування, але це— найскладніше. Тут немає місця страху чи сумніву. Лише той, хто доведе свою відданість і силу, отримає право стати частиною цієї Академії.

Раптом залу залило яскраве золоте світло, і платформа під ногами героїв затрусилася, покриваючись численними тріщинами. Каміння почало розходитися, відкриваючи під собою безодню, наповнену вируючим  лавовим потоком.

— Це точно вже не жарт! Знову лава? — вигукнув Лорін, намагаючись утримати рівновагу.

— Тримайся ближче до мене!— крикнула Ріанель, використовуючи заклинання, щоб утримати рівновагу.

Раптово дракон злетів із платформи, видихнувши  потік гарячого повітря, який змусив їх негайно лягти на землю. Він звився вгору, зробив круг в повітрі і в їхніх головах, подібно грому знову пролунав голос:

— Доведіть, що ви гідні!— пролунав голос дракона, в момент коли з його пащі  з’явився потік полум’я.

Лорін миттєво зреагував, створивши магічний щит, але удар був настільки сильним, що його відкинуло назад і він поляче приклався головою до землі. Він впав на краю платформи, а під ним каміння, яким була вимощена підлога раптово почало просідати і сипатися. Вже за мить поряд з ним відкрилася безодня в яку він мало не провалився.

— Лоріне! — закричала Ріанель, побачивши, як принц ледве чіпляється за край, його пальці ковзали по гладкому каменю.

— Я… тримаюся! Поки що!— відповів він, хоч було зрозуміло, що якщо нічого не зробити і цю мить, вона стане останньою для принца.

Ріанель кинулася до нього, але в цей момент дракон знову випустив вогонь, змусивши її відступити.

— Нел! Не зупиняйся!— вигукнув Лорін, вчепившись в кам’яний виступ. Його пальці вже побіліли, а ноги звисали над лавою, яка вирувала під ним.

Ріанель, незважаючи на страх і біль, підняла вгору руки і викрикнула заклинання.  Її очі на якусь мить спалахнули яскраво-блакитним світлом, і вона викликала потужний потік льоду, який вдарив  дракона. Цей удар змусив звіра втратити рівновагу на якусь мить втратити рівновагу.

— Тримайся, я йду!— вигукнула вона, кинувши себе вперед.

Діставшись до краю, Ріанель простягнула руку, попередньо створивши магічний бар’єр, що створював тимчасовий захист від спеки, але було видно, що жар майже обпік її шкіру.

— Швидше, Лоріне! Тримай мою руку!— кричала вона, намагаючись дотягнутися.

Лорін, зібравши останні сили, ухопився за її руку. Але в ту ж мить дракон зробив черговий видих, направивши потік вогню прямо на них.

— Ні!— закричала Ріанель, піднявши стіну води, щоб погасити полум’я. Її магія почала виснажуватися, і вона відчувала, як сили залишають її.

Лорін встиг підтягнутися, але дракон спустився на платформу перед ними. Його очі блищали гнівом, а зуби, гострі, як кинджали, оголилися в грізному рику.

— Ви сміливі, але цього замало!— промовив дракон, піднявши лапу, щоб знищити їх.

— Якщо ми вже помремо, то з музикою!— вигукнув Лорін, виставивши вперед праву руку, направляючи потужний промінь світла прямо в пащу дракона. Це знову затримало тварюку на кілька секунд.

Ріанель використала цей шанс, створивши магічний вихор, який підняв їх обох у повітря, подалі від лап дракона. Вони впали на іншу частину платформи, знесилені, але живі.

Дракон опустив голову ближче до них, його дихання вирувало жаром.

— Ви витримали… більше, ніж більшість,— сказав він, і його голос уже не був ворожим.— Ваша відданість, командна робота  і сила гідні Академії.

Вони лежали на холодному камені, захекані, обгорілі, але все ж живі.

— Лоріне, — прошепотіла Ріанель,—ми чудова команда. Ти врятував життя мені, а я тобі.

— Я цього не планував,— відповів він, витираючи сажу зі щоки.— Але тепер я знаю, що ти не лише зануда, але і крутий бойовий маг.

Перед ними з’явилися двері, які вели до серця Академії. Вони насилу змусили себе встати й підійти до входу, знаючи, що це тільки початок їхнього шляху.

— Ви пройшли,— сказав дракон, відступаючи. — Ласкаво просимо до Академії.

Вони стояли, важко дихаючи, обгорілі, але задоволені.

— Лоріне, ти виглядаєш як підсмажений кролик, — засміялася Ріанель.

— А ти, як кролик, що втік, але не далеко.— усміхнувся він.