Небесний Легіон - Наталія Глушко

Коли дракони патрулювали над академією, їхні кольори створювали неймовірну гру світла. Червоний і золотий дракони, пролітаючи разом, виглядали як пара аристократів, а  зелений і синій— нагадували весняне небо після дощу.

Вони не кружляли без потреби чи хаотично, а, здається, патрулювали за невидимим графіком. Зрідка вони опускали голови, уважно вдивляючись у натовп адептів  і викладачів Академії  унизу. Кожен, хто відчував на собі погляд дракона, одразу ставав більш зібраним— адже не хотілося осоромитися перед цими загадковими створіннями.

Іноді з їхніх пащ виривалися язики полум’я, неначе дракони обмінювалися сигналами. Вогонь був видимий навіть здалеку і залишав у небі короткі, яскраві сліди, що повільно танули у повітрі.

Дракони не просто літали над академією— вони були її частиною. Їхня присутність нагадувала всім, що це місце не лише вчить магії, але й втілює її у найчистішій, наймогутнішій формі.

Головні ворота академії були виготовлені з ельфійського металу—легкого, але неймовірно міцного і  наповненого магічними символами, що час від часу змінювали свій вигляд. Над воротами висів напис: «Істина через знання, сила через мудрість», вигравіруваний золотом.

Величезні вікна головного корпусу, прикрашені вітражами, зображали драконів, вершників та воїнів, а також флористичні мотиви. При світлі дня ці вітражі кидали яскраві кольорові плями на кам'яну дорогу, що вела до головного входу.

По обидва боки доріжки, що вела до академії рядами росли дерева, зелені і квітучі, над якими невпинно літали колібрі та інші магічні пташки і комашня, додаючи їм особливої краси і чарівності.  Поруч із деревами кам’яні стояли статуї знаменитих магів і воїнів минулого, які виглядали настільки реалістичними, що здавалося, ось-ось зійдуть з п'єдесталів і підуть собі гуляти й милуватися неймовірною красою довкола.

Осередком академії був  масивний центральний двір із садами, магічним ставком, в якому плавали різнокольорові рибки та росло рожеве, біле і блакитне латаття. Кругом ставка, в хаотичному порядку розкладені кам’яні горщики з квітучими вазонами, балкони також прикрашали звисаючі рослини. Магічні світильники світили навіть вдень, випромінюючи м'яке блакитне світло. Студенти в мантіях різних кольорів— від темно-синього до глибокого зеленого— снували туди-сюди, деякі читали книги, інші тренували заклинання.

— Якщо це не місце для пригод, то я навіть не знаю, що ще підходить,— захоплено промовила Ріанель, підводячи погляд до вежі, що губилася у хмарах.

Лорін тільки кивнув, оглядаючи дивовижне місце, яке мало стати їхнім домом і полем битви за майбутнє.

— Це виглядає грандіозніше, ніж я думала,— сказала Ріанель, зупиняючись біля входу.

— І, мабуть, дорожче,— пробурмотів Лорін.

На вході їх зустріла літня жінка з суворим обличчям.

— Імена?

— Лорін Лорандел, син Елтінофела Лорандела, короля Грінмоланду  і Ріанель Офеліна Ейланон, дочка Літорна з дому Ейланон,— відповів він.

— Ви запізнилися. Випробування вже почалися, — холодно сказала вона.

— Що? Як це? Ми ж тільки прибули!

— Тільки найкращі прибувають  вчасно,— сухо відповіла вона, відкриваючи двері.

— Прекрасно. Це ж буде просто чудовий початок нашого навчання,— саркастично кинув Лорін, переступаючи поріг.