Українська література » Фентезі » Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Читаємо онлайн Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Лев читав і перечитував і нічого не розумів. Текст був дивний, без змісту, не тримався голови. Через якийсь час аркуш розсипався у його руці і перетворився на пил. Лев здув його на підлогу. Потім, від гріха подалі, змів і прямо із совка викинув у вікно. Вітер закрутив порохом, розреготався, тарабанячи бляхою на дахах, з розгону захлопнув вікно. Безрукий механічно взявся за ковдру. Розпоров, вийняв договір і прищепив степлером до нього додаток. Запакував у пухові нетрі. Був сам не свій...

Лева взяв такий страх і зневіра, що, якби вікно було відчинене, він би точно вистрибнув. Душа розривалася на шматки. Безрукий ніколи не думав, що душа може боліти більше, ніж тіло. Адже він ніколи до того її не відчував. Лев метався від стіни до стіни, у голову нічого не приходило, крім настирливого: як полегшити страждання? Що робити? Як бути?

«Боже, у що я вв'язався? — волав Лев. — У справжнісіньке пекло! Господи, підкажи мені, що робити? Підкажи, прошу тебе!..»

Бог мовчав. Зате задзвонив телефон. На дисплеї висвітилося спасенне ім'я: Марі.

— Як ти? — запитала його хвиляста спасителька.

— Я — пропав!.. — відповів Лев мертвим голосом.

Трубка запікала. Скільки Марі не намагалася додзвонитися, зв'язку не було...

21

Марі гепала в двері, як навіжена. Нарешті не витримала і вийшла сусідка:

— Чого товчеш? Не бачиш — замкнено? — глянула на Марі так, наче хотіла спопелити.

— Бо він — там!.. — у Марі на очах з'явилися сльози. Підкрадалася паніка. — Пані Стефо, я розумію, що ви мене не любите, але я йому не ворог... З ним щось сталося! Поможіть!.. — благала всезнаючу стару.

Пані Стефа подобрішала. Не така та фурія вже й противна, раз знає, як її звати, — подумала.

— Він дійсно не виходив, — сказала. — Бо я би знала... А може, ти, дитинко, вже так йому збридла, що він від тебе ховається? — заглядала в очі дівчині.

— Ні! Ні, пані Стефо! — волала Марі. — Він мені недавно телефонував. Казав, що... пропадає...

Сусідка за своє життя надивилася «артистів» на всі смаки. Схоже, ця ревла щиро.

— То чого ти мовчиш, дурня! — налетіла на Марі пані Стефа. — Сказала би зразу, а не мимрила! — і сусідка зникла у своїй квартирі, бо...

Бо в кого ж, як не у неї, був запасний ключ від Левових дверей!

Коли скрипів замок, Марі молила Бога, щоб Лев не замкнувся ще й на дверного ланцюжка. Сусідка ввалилася в двері, наче спецназівець з групи захоплення. Змітала все на своєму шляху. Перекинула прасувальну дошку. Праска полетіла у велике настінне дзеркало і лишила на ньому величезне павутиння. Павук висів на абажурі і скоса позирав на своє нове помешкання, від якого несло холодом. Пані Стефа нічого не помічала, вона мала мету — знайти Лева. Марі дивувалася рішучості старої і навіть встигла подумати, що з неї треба брати приклад.

Лев був на підлозі: блідий, як смерть, очі відкриті, нестямний переляканий погляд. Марі кинулася до нього. Безрукий лежав, як колода, не рухався. Він не міг розтулити рота — живими були лише очі. Марі намагалася його розворушити, але марно.

— Його паралізувало, хіба не бачиш? — сказала пані Стефа. — Перестань ним торсати, може, його болить...

Марі якусь хвилину тримала себе в руках, а потім розридалася на піввулиці.

— Чого ти ревеш? — злилася стара. — Бачиш, очима кліпає. Став йому запитання — «так» або «ні» — він відкліпне.

— Тут хтось був? — запитала Марі те, що її найбільше хвилювало. Вона ж тепер знала, що стіни і двері — це захист помешкання від таких безпомічних, як вона. Бо є спеціалісти, для яких фізичних перешкод не існує!..

Очі Лева забігали праворуч-ліворуч. Він явно давав відповідь, що ні. Марі перепитала, щоб переконатись, і полегшено видихнула.

— Я в шоку від тих молодих, — просто лікувала пані Стефа. — Сама цілувала закриті двері, а тепер питає, чи хто був? — Я зараз прийду, — сказала і зникла в коридорі.

Марі не знала, що робити. Гладила Лева по голові і чекала сусідку, як спасіння. Мимоволі притулилася до нього щокою, потім поцілувала в лоб.

Лев заплакав. Вона ніжно втерла йому сльози.

Вскочила хвора пенсіонерка пані Стефа.

— Що в нього на лобі? — запитала сердито.

— Не знаю, — відповіла Марі. Пригледілася і побачила, що на місці поцілунку шкіра помітно порожевіла. Мимоволі дотулилася до своїх губ. Ні, помади на них не було.

Пані Стефа взяла стільця, поставила ліворуч лежачого Лева, з боку серця. Поважно вмостилася, випростала спину, глибоко вдихнула і нахилилася над головою Лева. Розгорнула пожовклого і стертого на згинах папірця і почала монотонно читати:

— «Не я приступаю, Господь приступає, не я помагаю, Господь помагає, Левові недугу замовляє; прошу тебе, недуго, чи ти з праці, чи з досади, чи з буйного вітру, чи з пристріту, чи

Відгуки про книгу Привид безрукого ката - Андрій Процайло (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: