Привид безрукого ката - Андрій Процайло

class="book">— Щось у тому листі є особливе. Повір, у мене чуйка... Я неспроста блудив околицями, — то він мене водив. І привів сюди... Я інформацію навчився відчувати, ого!.. — Чоловік значуще підняв вказівного пальця, гикнув, обернувся і поплентався вниз вузькими східцями, однією рукою притискаючи здоровенну сумку, а другою тримаючись поручнів.

Пані Стефа була за дверима, зирила у вічко, бо де їй іще бути?.. Не стрималась, вийшла в коридор.

— А-яй-яй, — сказала. — Що ж ти, Левчику, народ споюєш, га?..

Лев не хотів на ніч скандалу, тому примирливо пояснив:

— Просив чоловік, то що я мав зробити? Ви б самі не відмовили, хіба ні?

— Певно, не відмовила би... Авжеж, що так... А ти, Левчику, часом не п'єш?

— Ні, досить уже...

— Шкода, — сказала пані Стефа. — Я думала, ми з тобою по трішечки...

— Я не буду. А вам можу запропонувати...

— То що, заходити?

— Ні, я вам дам додому. У мене бардак. І взагалі — болить голова.

— Жаль, — мовила сусідка. — Ну нічого, доведеться випити з подружкою. По телефону. Тільки щоб вона мала що перехилити, інакше розмова буде нудною. А тобі, бачу, пишуть і пишуть...

— Грамотні... — усміхнувся Лев.

— Добре, коли пишуть. Значить, ти комусь потрібен. Бо інакше нічичирк. Такий тепер світ. Бувай, Левчику, і дякую. Все-таки ти нормальний чоловік... — сусідка зникла за дверима, але у вічко підглядала, поки двері за Левом не зачинились і не хрюкнув замок, який терміново треба було міняти...

У Лева тремтіли руки. Загіпсована конвульсивно сіпалась на столі, наче відірваний хвіст ящірки. Безрукий підніс конверта до рота, вчепився у нього зубами і роздер, ніби хижак жертву. Конверт пахнув мертвечиною. На стіл вивалилися два аркуші. Лев механічно розгорнув верхнього, прочитав: «Додаток до договору. Список осіб, чиє прощення потрапляє на ваги душ, — а далі, по центру, великими літерами: «Я, перебуваючи при пам'яті та здоровому глузді; прощаю катові; який учинив смерть моїм предкам». Нижче була розграфлена табличка: номер за порядком; ім'я, прізвище; підпис кров'ю». Всього три стовпчики. І все...

Безрукий відклав додаток до договору. Взяв іншого аркуша. Тут мали бути прізвища тих, у кого Левові треба було вимолити прощення.

«Доброго здоров'я, Леве! — прочитав. — Сам Бог велів почати з вітання, бо дожити до тої миті, щоб читати мого останнього листа — це вже велике досягнення. Це означає, що ти став настільки сильним, що можеш починати боротьбу. Боротьбу! — наголошую, щоб ти не здумав розслаблятися. Ти собі навіть не уявляєш, який небезпечний виклик ти прийняв, поставивши свій підпис під договором. Бо кров — це душа. За неї і буде битва, ти знаєш...

Так що вітаю!

Я не впевнений, що зміст листа не стане відомий ворогові. Тому попереджаю: читай уважно, бо через півгодини аркуш перетвориться у прах. Імена тих, кого ти маєш знайти, зашифровані в тексті. Так треба. Чому — згодом здогадаєшся сам. Коли переможеш. А як ні — то сам розумієш... Додаток пильнуй, як зіницю ока, бо тільки підписи на ньому мають вагу та можливість потрапити на ваги душ. Бажаю успіху. Я в тебе вірю. Вір і ти.

З повагою,

повністю народжений Безрукий Лев Львович.

Нижче було застереження: «Не гай часу, вивчай!» і текст:

«Коли в повному мороці світу закінчилася битва за місце під сонцем, перший промінь нового ранку гартував тебе перехресними стежками і благав: борись! Борись

за друга і слідкуй за хитрим ворогом, що лисом виманює тебе

через треті півні за одкровенням неземним, щоб звідати незвідане, збагнути незбагненне,

яке затаїлось четвертоване за порогом твоїм з оком зміїним,

і просить коней вороних з наїзником летючим, що в ніч святу врятував твою душу, підставивши крила свої зім'яті,

щоб порадувати сивих ескулапів дивом дивним і

подарувати тобі рай, що загартовується до останнього удару великої майстрині, що своїм серцем без упину виковує тобі вічність»