Українська література » Фентезі » Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Читаємо онлайн Привид безрукого ката - Андрій Процайло
Сто процентів. Коли ти мене проводжав, листи були на столі.

— Немає їх... — простогнав Лев і краєм ока побачив щось під ліжком.

— Згадай, будь ласка, де...

— Зачекай! — перебив Марі Лев і кинувся під ліжко. Там лежав зіжмаканий договір. Лев так утішився, наче знайшов скарб. І заходився відсувати ліжко.

— Я знайшов договір! — вигукнув.

— Ось бачиш, — заспокоювала його Марі. — Тільки спокійно. І листи знайдуться...

— Листів немає. Їм просто ніде тут бути. Хтось їх забрав. І я здогадуюсь, хто... А це погано. Дуже гарний привід за листування з привидом зробити другу спробу закрити мене у божевільні...

— Якщо ти переживаєш за зміст листів, — хитро мовила Марі, — то хочу тебе втішити. Для мене твої листи були звичайнісінькими чистими аркушами. Без жодної буквочки...

— Тобто? — запитав Лев.

— Тобто якась містика... Листи призначені для тебе. І прочитати їх можеш тільки ти...

— Як таке може бути? — кричав у трубку шокований Лев.

— Слухай, Леве, не задавай дурних питань. Не знаю. І тобі раджу не забивати собі тим голову. Є факт, то прийми його і йди далі...

— Але ти точно нічого не бачила? — перепитав Безрукий.

— Тепер ти сумніваєшся в моїй нормальності? Точно! Інакше я не вела би тебе до відьми. Чисті аркуші, які ти мені впевнено «читав», якраз змусили мене звернутися за допомогою до представників чаклунського світу...

— Дякую. Щасливо! До зустрічі. Ти мені дуже допомогла... — мовив Лев і поклав слухавку.

Марі дуже і дуже не подобалося, що рудий слідчий зацікавився саме лялькою і саме листами... Схоже, містика тут справжня, а не вигадана... А це означало, що буде щось зовсім несподіване...

20

Договір лежав на столі, — справжній, паперовий, з акуратно надрукованими пунктами. Лев ще раз перечитав його, приглянувся до плями-відбитка на місці, де в нормальних договорах ставлять підписи та печатки. Таким, виявляється, є автограф верховного реєстратора зважувань душ Хаоса.

Зараз він зробить те, що ще декілька годин тому виглядало безглуздо — підпише кров'ю договір. Досить постійно борсатись у конвульсіях, не сприймати життєву акробатику. «Все, що людина може собі уявити, — є», — сказав влучно хтось мудрий, і нехай буде так. Навіть якщо він вступає в уявну боротьбу за прощення...

Лев пішов на кухню, взяв ніж. Покрутив його в руках, придивився. Він йому не сподобався, лезо видалося Безрукому дуже товстим і тупим. Він узяв точильний камінь, поклав на табуретку, притиснув ногою і почав об камінь гострити ножа. Від того шурхотіння стало млосно. Лев зрозумів, що ніж для такої справи не підходить, а гостріння — це привід відтягнути час. Він порився у тумбі, де господиня тримала ножиці, голки, нитки, ґудзики та всяке подібне причандалля і натрапив там на лезо. Довго не налаштовуючись, щоб не здрейфити, шморгнув по пальцю, — виступила кров. Він узяв ручку, підписав договір і на підпис поставив відбиток кров'ю. Через те що останнім часом з квартири пропала лялька і листи, першим, що спало Левові на думку, — де сховати договір. Довго не думаючи, він тим же лезом надпоров трохи свою пухову ковдру, скрутив договір у трубочку і запхав до середини. Зразу ж ковдру акуратно зашив. Тоді просуваючи договір пуховими нетрями, допхав його до середини ковдри, там і залишив. Щоб його намацати, треба було добре постаратися. Не встиг Лев скласти у тумбу своє кравецьке приладдя, як тишу розбурхав дверний дзвінок. Звалився, як грім з ясного неба, тільки Безрукий, на диво, ніскілечки його не злякався. Він побіг відчиняти двері з таким завзятим підстрибом, наче мав відчинити двері у нове життя.

На порозі стояв поштар. Він був веселий і злегка похитувався. Від нього пахло свіжим перегаром і часником.

— Я тут ішов мимо, — промимрив поштар, — і, гадаю, віддам листа рекомендованого, бо чого чекати завтра, як можна нині... Тим більше, я й так тут проходив... Правда?.. Правильно я подумав?.. — допитувався чоловік, риючись у своїй всепоглинаючій сумці. — Так?.. Правильно я, питаю, подумав?..

— Правильно, — сказав Лев, простягаючи руку до листа.

— Е, ні... — замахав руками листоноша, і лист знову зник у сумці. — Порядок є порядок. Бо ти завтра скажеш, що я тобі листа не доставив... І що тоді?.. Гаплик мені. Підпишись!.. — поштар тицьнув пальцем у своєму пошарпаному журналі, де треба поставити підпис, довгенько перед тим до цього місця прицілюючись.

— Дякую, — сказав Лев.

— «Дякую» в горло не заллєш, — пробелькотів чоловік. — Заміть, за передчасну доставку... Фірма...

Безрукий намацав у кишені банкноту, простягнув поштареві.

— Ти що, чоловіче? — відсахнувся поштар від грошей, як від вогню. — Не принижуй мене... Чарку наллєш від щирого серця — добре. Не наллєш — ще ліпше, додому прийду більш-менш тверезий, від старої менше влетить.

— Зачекайте, — попросив Лев і через декілька секунд вийшов з пляшкою.

— Тільки сто! — сказав поштар і вийняв з кишені склянку. — Норма...

Він перехилив склянку, хукнув і таємниче мовив:

Відгуки про книгу Привид безрукого ката - Андрій Процайло (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: