Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
Мисливці і раніше тримали напоготові списи і луки.
— Ніхто не постраждав? — Запитала Келен, оглядаючи їх. Вперед проштовхався Чандален.
— Я ж казав, що від вас добра не жди!
Келен сердито глянула на нього, але вголос нічого не сказала, а тільки чемно подякувала йому і іншим мисливцям за спробу допомогти.
— Келен, що це було? І як тобі вдалося його вбити? — Він похитнувся і тільки з допомогою Келен зумів встояти на ногах.
— По-моєму, це був скрійлінг. А як мені вдалося його вбити, я і сама не знаю.
— Скрійлінг? Що…
Він раптом заплющив очі і, обхопивши голову руками, повільно опустився на коліна. Келен не змогла його втримати. До них підскочив Савідлін, але перш, ніж він встиг підхопити Річарда, той упав навзнак, скорчившись від болю.
— Савідлін, допоможи мені віднести його в будинок духів і пошли когось за Ніссель! І заради всього святого, нехай вона поспішить!
Савідлін повернувся і крикнув одному з мисливців, щоб той біг за цілителькою. Сам він і ще кілька людей підняли Річарда. Спершись на спис, Чандален стояв осторонь і мовчки дивився.
Освітлювана факелами, процесія рушила до будинку духів. Мисливці разом з Келен обережно внесли Річарда в будинок і поклали біля вогню. Келен підклала йому під голову ковдру. Савідлін відіслав своїх людей, але сам залишився.
Келен опустилася на коліна і тремтячою рукою помацала Річарду лоб.
Крижаний. Річард лежав нерухомо і, здавалося, був без свідомості. Келен кусала губи, намагаючись не розридатися.
— Ніссель вилікує його, — сказав Савідлін. — Ось побачиш. Вона хороша цілителька і знає, що робити.
Келен мовчки кивнула. Річард заворушився, немов шукаючи положення, при якому біль менша, і щось невиразно пробурмотів.
Вони довго сиділи в мовчанні. Нарешті Савідлін запитав:
— Мати-сповідниця, скажи, що ти зробила? Як тобі вдалося закликати блискавку?
— Боюся, я не зможу тобі відповісти. Але це частина магії сповідниць. Ми називаємо її «Кон Дар».
Обхопивши руками коліна, Савідлін вивчаюче подивився на неї.
— Я не знав, що сповідниці здатні закликати блискавку.
Келен підняла голову.
— Кілька днів тому я сама про це не знала.
— А що це була за чорна тварюка?
— Я думаю, це породження Підземного світу.
— Звідти приходять до нас тіні наших предків? — Келен кивнула. — Але навіщо вона з'явилася сюди?
— Пробач, Савідлін, я не знаю відповіді. Але якщо з'являться й інші, скажи людям, що йти від них потрібно звичайним кроком. Не стояти і не бігти. І якщо вони з'являться, дайте мені знати.
Савідлін замовк, обмірковуючи почуте. Нарешті двері рипнули, і на порозі виникла згорблена цілителька в супроводі двох мисливців з факелами.
Келен кинулася до неї і схопила її за руку.
— Ніссель. як добре, що ти прийшла!
Ніссель посміхнулася і погладила її по плечу.
— Як твоя рука, Мати-сповідниця?
— Уже зажила, дякую. Ніссель, з Річардом коїться щось недобре. У нього страшенно болить голова.
— Добре, добре, дівчинко. Зараз ми на нього подивимося.
Один з мисливців простягнув цілительці її сумку. Коли вона опускалася на коліна поруч з Річардом, в сумці щось неголосно дзенькнуло. Ніссель попросила піднести факели ближче і, знявши закривавлену пов'язку, стиснула рану пальцями. Річард не ворухнувся.
— Поки він без свідомості, треба зайнятися його рукою.
Вона акуратно промила рану і зашила її. Келен і троє чоловіків мовчки дивилися, як вона це робить. Смолоскипи чаділи і потріскували, висвітлюючи будинок духів нерівним, загадковим світлом. Черепи предків на полиці, здавалося, уважно спостерігають за подіями.
Бурмочучи щось собі під ніс, Ніссель закінчила шити, змастила рану якимось зіллям, що пахло соснової смолою, і наклала чисту пов'язку. Потім вона сказала мисливцям, що вони можуть йти, і почала щось шукати у своїй сумці. Йдучи, Савідлін підбадьорливо доторкнувся до плеча Келен і сказав, що вранці вони побачаться.
Після того як чоловіки пішли, Нісселя перестала ритися в сумці і подивилася на Келен:
— Я чула, що ти хочеш зробити його своїм чоловіком? — Келен кивнула. А я думала, що любов недоступна тобі, бо, якщо ви ляже разом, твоя магія вразить його.
— Ні, — дивлячись на Річарда, посміхнулася Келен. — Річард не такий, як усі.
Він володіє особливою магією, яка захищає його від моєї. — Вона говорила так, бо вони з Річардом обіцяли Зедду нікому не відкривати правди правди про те, що захистом Річарду служить його любов.
— Я рада за тебе. дитинко. — Ніссель погладила Келен по руці і знову полізла в свою сумку. Витягнувши звідти жменю невеликих пляшечок, вона запитала:
— І часто в нього болить голова?
— Він казав, що часто, але не так сильно, як зараз, і біль інша.
Немов хтось намагається вибратися з голови назовні. За його словами, такого ніколи ще не було. Ти думаєш, що зумієш йому допомогти?
— Подивимося, — Цілителька почала відкривати пляшечки і по одній підносити їх до носа Річарду. Нарешті при черговій спробі хворий опритомнів. Ніссель сама понюхала пляшечку, кивнула і, щось задоволено пробурмотівши собі під ніс, знову відкрила сумку.
— Що відбувається? — Слабким голосом запитав Річард.
Келен нахилилася і поцілувала його в лоб.
— Ніссель хоче тебе вилікувати. Лежи спокійно. Річард закрив очі і тремтячими пальцями торкнувся скронь. Тіло його вигнулося від болю. Ніссель сильно натиснула йому на підборіддя і спритно сунула в рот, що відкрився, кілька маленьких листочків.
— Скажи йому, хай жує їх. Нехай жує, не перестаючи…
— Вона каже, щоб ти жував це листя не перестаючи. Воно тобі допоможе.
Річард кивнув і почав слухняно жувати. Келен відкинула волосся у нього з
