Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
— Відведи його в будинок духів. Там вас ніхто не потурбує. Якщо знадобиться цілителька, поклич Ніссель. — Він посміхнувся одними очима. — Ймовірно, Річард занадто довго літав на драконі. Я не перестаю дякувати духам, що політ, яким мене обдарувала Скарлет, був коротким.
Келен кивнула, квапливо побажала всім доброї ночі, взяла сумки і, простягнувши Річарду руку, допомогла йому піднятися. Його очі були щільно закриті, рот скривився. Ставши на ноги, Річард ніби відчув себе краще: він відкрив очі, глибоко зітхнув і слідом за Келен пішов через площу.
Між хатинами було темно, але місяць уже зійшов, і вони легко знайшли дорогу. Поступово шум свята завмер удалині, і тільки чоботи Річарда глухо човгали по сухій землі.
— Схоже, мені вже трохи легше. — Він перестав горбитися і закрокував швидше.
— У тебе часто болить голова?
— Так, — усміхнувся Річард, — це всім відомо. Батько казав, що в моєї матері теж часто боліла голова, причому так само, як у мене, цей біль викликав нудоту. Але зараз все інакше. Немов хтось застряг там і намагається вибратися назовні. — Він забрав у Келен сумки і перекинув їх через плече. — І раніше біль був набагато слабкіший.
По вузькій стежині вони прийшли до будинку духів. Він стояв окремо від інших.
Черепичний дах виблискувала в місячному світлі. З труби піднімався дим.
Кури, які збилися в купку на невеликому узвишші неподалік, невдоволено закудахкали, коли Келен відчинила рипучі двері. Річард ліг біля каміна прямо на долівку. Келен витягла з сумки ковдру і підклала йому під голову. Річард втомлено прикрив очі долонею. Келен присіла поруч. Вона відчувала себе безпорадною.
— Мені здається, треба сходити за Ніссель. Може, цілителька тобі допоможе.
— Не варто. Все буде в порядку. Просто мені потрібно трохи побути в тиші.
— Він посміхнувся, не прибираючи з лиця руки. — Ти помітила, що варто нам потрапити на свято, як тут же трапляється неприємність?
— Мабуть, ти правий. — Келен погладила його по руці. — З цього випливає, що нам треба частіше залишатися вдвох.
Річард поцілував її пальці.
— Хотілося б.
Келен поклала долоню на його міцну руку, і якийсь час вони мовчали.
Тишу порушувало лише слабке потріскування вогню у вогнищі. Келен чула, як повільно, важко, дихає Річард.
Нарешті він прибрав руку з лиця і подивився на Келен. В очах його відбивалося полум'я. Дивлячись на Річарда, Келен раптом відчула якусь дивну схожість.
Річард нагадував їй когось, кого вона вже зустрічала, але тільки кого?
Немов хтось нашіптував їй з глибин пам'яті ім'я, але вона не могла розчути його. Келен знову поклала руку йому на чоло. Тепер воно уже не здавалося таким холодним.
Річард сів.
— Я тільки що подумав, — несподівано сказав він, — що попросив дозволу у старших взяти тебе за дружину, але забув запитати твою думка на цей рахунок.
— Вірно, — засміялася Келен. — Забув. Річард раптом дуже зніяковів і відвів погляд.
— Прости… Дійсно, нерозумно вийшло… Сподіваюся, ти не сердишся? Не кращий спосіб просити чиєїсь руки, але я ніколи ще цього не робив, і…
— Так само, як і я.
— І місце вибрав не найромантичніше…
— Саме романтичне місце в світі завжди там, де ти.
— І зараз я веду себе не краще. Не можна говорити про такі речі, коли валяєшся з хворою головою.
— Якщо ти зараз же не зробиш мені пропозицію, — прошипіла Келен, — я з тебе її виб'ю! Річард нарешті подивився їй в очі:
— Келен Амнелл, ти вийдеш за мене заміж?
Келен раптом з'ясувала, що не може сказати ні слова. Вона закрила очі і поцілувала його в губи, відчуваючи, як по щоках котяться сльози. Річард обійняв її і притиснув до себе. Вона відкинула голову і, коли голос знову повернувся до неї, сказала:
— Так. — Вона поцілувала його ще раз. — Звичайно ж, так.
Вона уткнулась йому в плече, прислухаючись до його дихання. Тихенько потріскували дрова. Річард погладив її по волоссю і ніжно поцілував у лоб.
Вони мовчали — слова були не потрібні. Їй було легко і спокійно в його обіймах.
Страх і біль, пов'язані з подіями останніх днів, відступили. Їй хотілося обійняти його, розчинитися в ньому, злитися з ним в одне ціле. Келен посміхнулася. Зедд говорив, що це — як знайти свою відсутню половинку.
Вона підняла голову і раптом побачила, що Річард плаче. Келен сподівалася, що ці сльози говорять про те, що він теж позбувся своїх демонів.
— Я люблю тебе, — прошепотіла вона. Річард обняв її ще міцніше.
— Як шкода, — тихо сказав він, — як шкода, що кращих слів люди ще не придумали. Мені здається, щоб висловити мої почуття до тебе, їх недостатньо. Пробач, що я теж не можу придумати нічого кращого.
— Для мене вони найкращі.
— Тоді — я люблю тебе, Келен. Тисячу раз, мільйон разів я люблю тебе.
Назавжди.
Вона чула стукіт його серця. І чула стукіт свого. Річард легенько заколисував її, і їй хотілося, щоб це ніколи не закінчувалося. Іноді світ здається таким прекрасним…
Річард взяв Келен за плечі і злегка відсунувся, щоб краще бачити її обличчя.
— До сих пір не можу повірити, що можна бути такою гарною, — посміхаючись, сказав він. — Я не зустрічав нікого гарніше тебе. — Він провів рукою по її волоссю. — Як я радий, що тоді не обстриг їх. У тебе чудова зачіска, і не думай її міняти, чуєш?
— Хіба ти забув, що я сповідниця? Моє волосся — символ влади. І крім того, сама я не можу обстригти його. Тільки хтось інший.
