Злодійка, яка смикнула лихо за косички - Майкл МакКланг
-- Джентльмени, -- сказав він, багряне світло раптово заіскрило між його долонями. – Бармен невдовзі повернеться. Я впевнений, що він відразу вам наллє. До цього залишайтеся на своїх місцях.
Двоє з них побачили в цьому сенс. Один, худорлявий зі здоровезними руками, доторкнувся до чогось під сорочкою. Якийсь талісман. Я бачила, що він вирішував, чи покластися на нього.
-- Ей, я тільки хочу побалакати на самоті, -- сказав він. – Оскільки ви вперше в цьому чудовому закладі, я подумав…
Невиразною плямою у відбитому світлі ліхтаря ніж з його пояса полетів у напрямку горла Хольгрена. Хольгрен рухався швидко, швидше, ніж можна було від нього очікувати. Він відхилився вбік, і лезо ножа, задівши йому вухо, вбилося в стіну позад стійки.
Чувак не чекав, щоб побачити, чи його ніж поцілить; він вже мчав вперед, стиснувши свої здоровенні руки в кулаки. Хольгрен виставив свою руку, долонею вперед, й іскристе багряне світло метнулося з руки в обличчя потенційного вбивці. Там воно почало вгризатися в плоть як голодний звір. За якусь мить я вже бачила його зуби крізь дірку в щоці. Він заверещав і спіткнувся, почав дряпати власне обличчя. Гепнувся на втрамбовану земляну підлогу і поверещав ще трохи. Хольгрен помацав поранене вухо. Рука вкрилася червоним. Він витягнув з рукава хусточку.
-- Досить цього, магу. – Голос зі сходів, м‘який, трохи писклявий. Я глянула вгору і побачила абсолютно непримітного чоловіка, який барабанив пальцями по поручнях, бармен позад нього.
-- Він почав, Гавоне.
-- А ти закінчи, Анградо.
-- Гаразд.
Я не побачила, що зробив Хольгрен, але дивне світло, яке мерехтіло на тому, що залишилося від обличчя здорованя, згасло. Через кілька секунд він перестав верещати. Я глянула на нього, тоді придивилася краще. Єдиними ранами на його обличчі були подряпини, які він сам собі заподіяв.
Хольгрен нахилився, поклав руки на коліна і невимушено промовив.
-- Оте брязкальце в тебе на шиї ніколи за кілометр не наближалося до мага. Аж до сьогодні.
Тоді випрямився і рушив до сходів. За мить я пішла за ним.
Розділ 18
-- Чому ти не прикінчив його, Анградо? – запитав Гавон, жестом запрошуючи нас сідати за освітлений свічками стіл посеред пітьми, що панувала нагорі.
-- Навіщо мені з ним панькатися? – відповів Хольгрен.
Гавон захихикав.
-- Ти завжди був надто вередливим, навіть для свого блага. Цей не з тих, хто подякує тобі за те, що ти пошкодував його. Він вб‘є тебе при першій нагоді.
-- Не вб‘є. Навіть якщо йому випаде найслушніша нагода. І якщо я вередливий, то що тоді сказати про тебе?
-- Мені наплювати на люб’язності.
-- Ти маєш на увазі на мораль. Чи на сумління?
Гавон невесело засміявся.
-- Бачу, ніхто так не тримає зла, як люди з Долини.
-- Кому краще знати, як не тобі. Але я тільки наполовину виходець з Долини, хоча ти використовуєш кожну можливість, щоб підкреслити це.
-- Я також підкреслюю, що ти тільки наполовину чоловік.
Хольгрен посміхнувся, і я зрозуміла, що зараз все піде шкереберть.
-- Марієтті цього було достатньо, -- сказав він. – Як поживає твоя сестра?
І в цю мить з‘явилися ножі. Зненацька Гавон тримав два величезних різницьких тесака, а Хольгрен лезо з білого світла, яке сипало іскрами і шипіло. Вони обоє стояли на ногах, крісла були відкинуті назад.
-- За таке я випущу твої напівкровні кишки на підлогу, -- сказав Гавон. Хольгрен тільки посміхався.
Я прочистила горло.
-- Бачу, ви знайомі?
-- О, так, -- сказав Гавон. – У нас з Хольгреном Анградо давні рахунки.
Я повернулася і поглянула на Хольгрена.
-- Міг би й сказати мені, -- дорікнула я.
-- Ти не питала.
-- В мене є ідея, -- сказала я. – Давайте сховаємо ножі й займемося справами. Гавоне, ти все ще можеш когось вбити і при цьому заробити.
Я підняла торбу на стіл перед ним. Побачивши стільки золота, він закліпав очима. Ножі зникли й раптово на його губах з‘явилася посмішка. Він навмисно повернувся до Хольгрена спиною, обличчям до мене.
-- Щоб ти знала, знайомство з ним не принесе тобі знижки. По суті я повинен взяти з тебе додаткову плату.
-- Повір мені, я вже шкодую, що знайома з ним.
Хольгрен зрозумів натяк і загасив своє лезо.
-- Давай поговоримо.
Я внутрішньо зітхнула з полегшенням. Назовні вдала, що сумніваюся.
-- Чесно кажучи, не думаю, що ти візьмешся за цей контракт.
-- Мені ще не зустрічався такий, який я не міг би виконати.
-- Я хочу, щоб ти виконав його особисто.
-- Тут може бути проблема. Я вже цим не займаюся. Тільки в особливих випадках.
-- Що ж, пробач, що згаяла твій час.
Я закрила торбуу і почала вішати її на плече.
-- Давай я принаймні вислухаю тебе, -- сказав Гавон і сів на своє місце.
Я зняла амулет Хольгрена.
-- Ти видав контракт на таку собі Амру Тетіс. Я хочу, щоб ти прийняв контракт на будь-кого, хто прийде отримати за нього винагороду.
Він відверто розсміявся.
