Проклята - Наталка Смеречинська
Влад і я з шоком глянули на неї. В мене від подиву навіть рот відкрився. Ні, не, тому що вона поставила ультиматум ворожці(подружка могла і не таке утнути), а від того, що вона вперше у в чомусь погодилась з Костею і визнала то публічно.
Вона сказала що хлопець мав рацію?
Господи, тримайте небеса, бо вони зараз заваляться під вагою неймовірного подвигу з боку Аліси.
Але ворожка не поділяла нашого захвату. Її губи зневажливо скривилися і вона сказала:
- Чи не забагато ти на себе береш, проклята? Я б на твоєму місці не грубіянила, а навпаки, в ніжки поклонилася та допомоги попросила. Якщо не за себе, то хоча б за нього...
Жінка перевела погляд в сторону Влада і її очі блиснули, як у хижої пташки.
- Не довго йому залишилося.
Тихо, наче сама собі пробурмотіла вона, але ми всі добре розчули.
- Допоможіть! - голос Аліси затремтів. Вона враз втратила всю свою зухвалість, вартувало лишень згадати про небезпеку, що чатувала на брата. Але втримати себе в руках вона зуміла і рішуче дивилася в обличчя ворожки - Допоможіть брату і я не те що поклонюся, на коліна перед вами стану.
- На коліна перед образами треба ставати, але де ж вашому поколінню про те відомо. - похитала головою жінка, продовжуючи з усмішкою дивитися на мою подружку - У вас є ваша еволюція та наука.. Ні в Бога, ні в чорта не вірите, а як припече, то: "Микитівна допоможи! Микитівна врятуй!".
Здавалося, що Микитівна знущається з Аліси й отримує від цього нічим не приховане задоволення. І це мені геть не подобалося. Я вже збиралася втрутитися, кола стара знову звернула свою увагу на мене:
- То що, спадкоємиця, йдеш? Кличу втретє і востаннє... Більше пропонувати не буду.
Ультиматум мені не сподобався, але я рушила до неї, вирішивши, що затягувати ці дивні ігри не варто. Нехай каже, що хотіла і ми полишимо цей "гостинний" дім, а разом з ним і село, де нас не дуже привітно зустріли.
Микитівна трохи посунула своє масивне тіло разом зі стільцем люб'язно звільняючи для мене більше простір і пропонуючи сісти біля неї. Але то були лишні клопоти. Я удала, що не помітила таку "щедру" пропозицію і підхопивши стілець сіла навпроти жінки, відгородившись від неї столом.
- Ось яка ти, значить - задумливо промовила ворожка, навіть не удаючи, що не помітила мого маневру - Гарна ж у Вівчарів виросла спадкоємиця. І не соромно мати справу з ними?
Стара хитнула головою в сторону Влада та Аліси, що так і стояли, напружено вдивляючись в непривітну господиню. Я лишень мазнула поглядом по друзях і пересмикнула плечима. Не бачу сенсу обговорювати наші відносини з незнайомою тіткою, що виказує занадто велику обізнаність в наших справах, але відповідати потрібно було.
- Вони мої друзі і я хочу їм допомогти - ця фраза далась мені дуже легко, бо була щирою правдою.
- А ви? - я повернула ворожці не менш прискіпливий погляд. Точно такий самий, яким вона до цього нагородила Влада та Алісу - Ви можете нам допомогти? І що вам відомо про мою родину?
Микитівна розсунула губи в задоволеній посмішці від чого її вуса стали ще більш виразними на лискучому обличчі.
- Оооо, можеш навіть не сумніватися, дорогенька ! Я зумію тобі допомогти!
Занадто пізно я помітила, щось зловтішне, що промайнуло в очах ворожки й навіть не встигла зреагувати, коли стара з неймовірною швидкістю для такого важкого тіла, перегнулася через стіл і вхопила мене за руку.
На секунду мені здалося, що очі старої побіліли, а моє зап'ястя огортає не людська долоня, а справжній вогняний кайданок, пропалюючи руку до кісточок. А потім в груди неначе хто зненацька вдарив і мене вибило з власного тіла в абсолютну темноту.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно