Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
Довелося йти. Якимось шостим чуттям вона зрозуміла, що зараз немає жодного сенсу вимагати нагороди за свою послугу, – вампір все одно її не почує.
Нагорі панувала метушня. Ще б пак! Хазяїн прокинувся!
З десятка три слуга вишикувалася в коридорі почесною вартою. Багато хто з них бачив Х'ярго тільки сплячим, та й то не все. Підвал довгий час вважався сакральним місцем і входити туди дозволялося лише обраним і присвяченим.
– Нехай розходяться і займаються справами, – наказав Х'ярго, звертаючись до Дорліс, – І ти йди, приготуй все, як треба! Мені потрібен спокій, я хочу поговорити з нею, – він недбало вказав на Веду, – наодинці.
Темні очі Дорліс блиснули невдоволенням, але вона промовчала. Веда міцніше стиснула пальцями шпильку. Може, його кольнути сильніше, і він знову вирубиться?
У праве крило будинку вони повернули вже вдвох; голос Дорліс, що віддав розпорядження, затих десь на відстані.
– Що там у тебе? – спитав Х'ярго, безцеремонно вириваючи шпильку з її пальців.
– Спадщина від моєї матері… чи бабусі…
– Тут кров. Ти нею вкололася?
– Так. Випадково.
– Ти не знала, що твоя кров – це ключ?
– Звідки мені знати? Поверни, будь ласка, – попросила Веда.
Її раптово осяяла думка, що шпилька теж не така проста, як здається… Інакше чому вона потрапила до неї в руки саме напередодні того, як невідомі сили потягли її в інший світ?
Отримавши шпильку назад, Веда надійно пристебнула її до вивороту футболки.
