Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Підхопила куртку і сунула руку у внутрішню кишеню. Футляр! Про нього вона й зовсім забула!

Дістала шпильку – матусину спадщину  – і почала уважно розглядати, розсіяно торкаючись кінчиками пальців прохолодних твердих граней. Згадалася вчорашня ранкова розмова з Гнатом. Від важких думок голова розболілася ще дужче.

Веда вийшла з кімнати і наблизилася до узголів’я  вампірського ліжка. Було так погано, що хотілося впасти кулем, заволати, забитися в істериці від безсилля  та страху. А якщо вона ніколи не повернеться додому, ніколи більше не побачить Гната?

Кривлячись, проковтнула болючий ком, що підкотив до горла, відстебнула, звільнила  блискуче вістря, провела по ньому пальцем, потім схилилася ближче до обличчя вампіра.

Одна з товстих свічок, що горіли в торшері біля стіни, раптом голосно затріщала і згасла. 

Веда здригнулася, обернулася на цей звук, та так незручно, що вколола шпилькою вказівний палець. Декілька крапель крові миттєво викотилися з ранки і впали прямо на щільно стислі губи Х'ярго.

– Ой! – вигукнула Веда перелякано.

Серце страшно стукнуло, зупинилося, потім відчайдушно  забилося відразу в усіх місцях.

А якщо кров потрапить вампіру всередину, і він, до того ж, ще й отруїться? Тоді, мабуть, усьому гаплик!

Веда почала квапливо стирати рукою злощасні краплі, але тільки сильніше все розмазала, до того ж вкололася ще раз і забруднила своєю кров'ю точене підборіддя вампіра і комір його наглухо застебнутої, льняної сорочки.

Бракувало, щоб зараз з'явилася Дорліс і застала братика закривавленим! І не збрешеш же, що це такий ритуал. Вода! Треба принести з кімнати воду і швиденько все це неподобство змити!

Щойно так подумала – по тілу Х'ярго хвилею пробігла судома, потім ще одна, сильніша. Його гарне обличчя спотворилося, наче від болю. Веда з жахом почала трясти вампіра за плечі.

– Прокидайся! Ну, давай, прокидайся! Х'ярго, почуй мене!... Від сну прокинешся, щойно гримне опівночі, від поклику місяця і в могилі не сховатися... – бурмотіла вона, з таким розпачом, немов стояла на краю прірви.

Вампір повільно розплющив очі.

– Хвала небесам! Отямився! – вигукнула Веда, шумно, полегшено видихнула і весело додала: – Доброго ранку!

Х'ярго миттєво підняв руку, обхопив її потилицю і наблизив її голову впритул до свого обличчя. Очі вампіра були як спалахи блискавок: синяво-чорні, мерехтливі.

– Ти… Твоя кров… – промовив глухим голосом і облизнув губи.

–  Це випадково вийшло, я шпилькою вкололася ...

– Твоя кров розбила кайдани, які тримали мою волю. Твоя кров – як цілюще зілля! Нарешті!

– А мені сказали, що відьмінська кров для вампіра – отрута, – белькотіла Веда, безуспішно намагаючись звільнитися від його руки.

– Відьма  від відьми різнитьця! – Х'ярго жадібно роздивлявся її обличчя, яке палало жаром і сум'яттям.

– Послухай, – заговорила Веда діловим тоном, – я побажання твоєї сестри виконала, тебе розбудила. А тепер ти повинен показати мені, як звідси вибратися. Мені додому треба!

Х'ярго прибрав руку, легенько Веду відсторонив і, скинувши покривало, підвівся з ліжка, на якому провів сімсот років.

– Уві сні я бачив усе, що відбувається навколо, – сказав він, – Я знаю, що трапилося з моїм світом за ці століття: він видихнувся, втратив самобутність, вампіри п'ють вовчу кров.

– А мені здається – це справедливо! Часи змінилися, – хмикнула Веда, потираючи потилицю, на якій все ще відчувалася залізна п'ятірня вампіра, – І багато ваших кровожерливих анахронізмів слід залишити в минулому.

– Хіба я цікавився  твоєю думкою? – спитав Х'ярго, продовжуючи гіпнотично її розглядати.

– Буду висловлюватись, як хочу, а якщо тобі не подобається мене слухати… – огризнулася Веда і подумала, ковзнувши поглядом по його губах: " Сподіваюся, що мій поцілунок він не відчув".

Тут у підвал влетіла Дорліс, мабуть, почувши щасливу зміну нюхом вампіра і, прийнявши людську подобу, накинулася на Х'ярго з обіймами, вигуками і поцілунками. Але той відповідав на ласки сестри досить прохолодно.

Веда відвела очі – сімейні стосунки вампірів її анітрохи не цікавили, а набагато більше турбувало те, з якою легкістю вдалося зруйнувати сімсотлітні чари. 

Вона продовжувала крутити в пальцях шпильку. Чи це випадковість, чи вона справді настільки могутня? А може, її кров якась особлива? Дуже дивна історія! Втім, яка різниця! Вона виконала пророцтво, про яке говорила Дорліс і, отже, тепер вільна.

– Ти тут спала, у підвалі? – спитав Х'ярго.

– Так.

– Відтепер спатимеш зі мною. У моїй кімнаті, – додав він, побачивши вираз, що з'явився на обличчі Веди, – Я хочу, щоб ти весь час проводила зі мною.

– Ми так не домовлялись! – Веда запитливо подивилася на Дорліс, але вампірша лише слабо, безпорадно посміхнулася.

"А ще королевою себе вважає!" – подумала люто. – “Тепер зрозуміло, хто тут головний!”

–  Ходімо!  –   сказав Х'ярго і поманив Веду за собою.