Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– То ти зумієш повернути мене? – зважилася вона, – Я  ж відразу тобі сказала, що мені додому потрібно.

– Хочеш втекти від мене? –  спитав Х'ярго, знову уважно розглядаючи її невдоволено-стурбоване обличчя.

– Світ вампірів – не надто привабливе місце для людей, – пробурчала Веда, не розуміючи куди він хилить.

– Хіба я триматиму тебе тут насильно? Ти пробудеш зі мною рівно стільки, скільки буде потрібно. А щоб тобі стало спокійніше, пізніше ми прогуляємось у ліс і подивимося: вільна стежка чи ні. Якщо вільна – скатертиною дорога!

– Ти про що? –  Веда зиркнула на нього недовірливо.

– Невдовзі дізнаєшся.

– То ти не здатний повернути мене в мій світ? – здригнувшись голосом, запитала вона.

Їй знову стало недобре, а в скронях болісно заколотилася кров.

– Співчуваю, – холодно промовив Х'ярго, побачивши її обличчя, що змінилося, – Але закони магії порушувати не можна. Ти своєю силою сюди увійшла, своєю і вийти маєш.

– Я не можу, ну як ти не розумієш! – чи не зі сльозами вигукнула Веда, – у світі людей є той, кому я потрібна, і хто потрібний мені! Він… він же збожеволіє від розпачу, не знаючи, де я, що зі мною!

– Потім ти мені розповіси про це, – сказав Х'ярго, пом'якшуючи голос, – як знати… Можливо, я й зможу тобі допомогти.

– Після? А зараз?

– Тепер тобі доведеться побути моєю гостею деякий час.

– Нехай так, – буркнула Веда, – тільки з тобою при цьому спати не обов'язково.

– Обов'язково. Не обговорюється.

Вони підійшли до високих, двостулкових дверей, що відчинилися перед ними самі собою.

– Ти не примусиш мене! – підвищила голос Веда, йдучи за вампіром через чергову анфіладу кімнат.

Х'ярго зупинився і спитав вкрадливо:

– Я чимось тебе образив?

– Ні.

– Боїшся, що ображу?

– Чесно кажучи, ні, – зніяковіла Веда.

– То чому б тобі не прийняти мою пропозицію?

– Тому що воно звучить як наказ.

–  Мабуть, за сімсот років я розучився говорити так, щоб мене розуміли. Ідемо! Я хочу помитися.

Веда не встигла заперечити, а вони вже опинилися у великій кімнаті, м'яко освітленій  підлоговими світильниками, оздобленій якимось синювато-прозорим каменем, з овальним просторим басейном замість ванни та мармуровими широкими лавками біля стін.

Х'ярго, без зайвих слів, скинув з себе весь одяг.

Веда не знала куди очі подіти від збентеження, але в той же час її так і тягнуло розглянути чудове, м'язисте тіло вампіра уважніше. Це ж треба! Провалявся нерухомо сім століть, а виглядає так, наче тільки-но з тренажерного залу!

Х'ярго стрибнув з кам'яного бортика у воду, доплив до протилежної стіни басейну і покликав:

– Пливи до мене!

– Ні, я краще тут посиджу, на лавці, – палаючи рум'янцем, відповіла Веда.

– Даремно! Тобі слід було б розслабитися, а вода  у цьому дуже допомагає.

Веда зашарілася ще яскравіше.

– Ні, я краще подумаю про те, що мені  далі робити.

– То пливи сюди, разом і подумаємо! – усміхнувся Х'ярго.

– Ну так! Відомі мені ці вампірські штучки: гіпноз і таке інше… Не заманиш!

– Зрозуміло... Адже у світі людей про вампірів  знають усе, чи не так?

Веда зітхнула. Глядячи на голого Хьярго вона відчувала томлення, а від незнання власних можливостей – досаду. До того ж Х'ярго все більше приваблював її, і їй  все важче було з цим боротися.

Мало того, що він, сплячий, захопив її з першого погляду, так ще, як на зло, у душі визрівало таке почуття спокою та задоволення, яке вона взагалі рідко відчувала. 

Вона з жахом зрозуміла, що вампірський світ цікавий, і їй, незважаючи на всі непорозуміння та дивацтва, не надто хочеться з нього йти. У всякому разі, не так скоро… Гнат її все одно не любить і, якщо він дав добро Вікторовичу, то й ніколи не подивиться на неї, як на жінку…

Перша паніка пройшла, Веда почала міркувати здорово, і серце її знову стиснула гірка образа та розчарування. Було б нерозумно не скористатися такою дивовижною можливістю! А Гнат нехай божеволіє  від невідомості та страха за її долю…

–  Хочеш сказати, всі людські знання про вампірів неправильні?

– Деякі цілком вірні! Світи надто близькі  розташовані один  до одного, надто тісними були минулі зв'язки.

За дверима пролунав радісний голос Дорліс.

– Брате! На площі перед будинком вампіри зібралися, вони хочуть тебе бачити. Я наказала приготувати костюм.

– Ні до чого! – відповів Х'ярго, хмурячи чорні брови. – Повертайся до них, я теж скоро прийду!

Він вибрався з басейну, обтрусив від води  густе волосся і, не обтяжуючи себе одяганням, пішов у кімнати, жестом запрошуючи Веду слідувати за ним.