Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– Ти мене про це питаєш? –  фиркнула Дорліс. – Мені людські думки невідомі і нецікаві. А ось йому, – вона кивнула на Х'ярго, – вони відомі. Пробуди його і отримаєш відповіді на багато своїх питань.

Веда прикусила губи, справляючись зі своїми емоціями і, зрозумівши щось, запитала:

–  То як ви дізналися, що саме відьма зі світу людей допоможе?

–  Ворон на хвості приніс, змія в траві прошелестіла, місячне світло по воді прокреслило. Ці джерела давні та на щастя, надійні. Добре, хоч щось  не змінюється.

– І все-таки, бажано розуміти, з ким доведеться мати справу, – сказала Веда.

Гнат вчив її, що в будь-якій, навіть безнадійній ситуації, не можна втрачати голову, і тоді рішення знайдеться швидко. Сам він завжди дотримувався цього принципу, тому поруч із ним було затишно та безпечно.

Але зараз його спокій ображав Веду. Наче Гнату  все однаково   є вона, чи її не має. Залишилася єдина  надія – сплячий вампір.

– Сім століть минуло… Ми й тоді про них мало знали, а тепер і поготів. Прикро, що я не можу тобі допомогти, – відповіла Дорліс.

– Все веселіше і веселіше, – насупилася  Веда, – Пам'ятаю, ти промовилася, що відьмінська кров  –  отрута для вампірів. Це правда?

– Авжеж, правда. Але навіть якби це було не так, тобі все одно нічого не загрожує. Не відмовляйся! – у голосі Дорліс  лунало благання.

–  Добре! – видихнула Веда, змиряючись зі своїм дивним і безглуздим становищем, – Чесно кажучи, вибір у мене невеликий. Але я не знаю, скільки знадобиться часу: день чи тиждень, розумієш. Я не впевнена у своїх силах, не можу ними керувати… До того ж, маю  різні звички…

– Не турбуйся! – радісно закивала Дорліс. – У тебе буде все, що накажеш – я особисто подбаю про це. Гуляти можеш, де заманеться і робити, що забажаєш. Вампірів сповістили, яка важлива гостя прибула до міста, вони віднесуться до тебе, як до королеви, не менше! Ми влаштуємо свято на твою честь!

– Ні, Дорліс, це зайве, все зайве, крім ванни, їжі,  чистого одягу та прогулянок, – квапливо відмовилася Веда, – Я хочу швидше покінчити з цим.

– Твоє право, – знову кивнула вампірша, – То де тобі приготувати кімнату? Тут чи нагорі? Там є окрема, – і  вона вказала на двері, що віднілися  у стіні, зараз  за ліжком. – Коли з Х'ярго трапилося це нещастя, я багато часу  проводила поряд з ним. Так що та кімната більш ніж придатна для життя.

Веда на секунду замислилась.

– Поки не знаю. Але цю ніч все ж таки проведу тут, щоб не бігати туди-сюди. Раптом, щось придумаю!

–  Добре, що ти так вирішила!  – щиро посміхнулась Дорліс. – Зараз пришлю служниць, а сама   вже тобі не заважатиму.