Історія однієї з фей - Тетяна Собчук

У дослідженні нових сил пройшло багато часу. Ми з дівчатами щодня практикувалися їх контролю. І дізналися багато нового. Я маю теж саме, що і вони, але з невеличкими змінами. 

За роботою я втратила контроль часу. Не знала, який день, а іноді і котра година. Тому під час нашого дослідження мене чуть не силоміць витягували з кабінету Річарда щоб поїсти та відпочити. За це дуже вдячна всім.

Одного ранку мене розбудив стукіт у двері. Це була Софі.

— Доброго ранку! — бадьоро мовила дівчина.

— Доброго, Софі! Щось сталося? 

— Ні, нічого такого. Просто уже дев'ята година, а Ви ще не прокидалися. Тому мене попросили розбудити Вас та покликати на сніданок.

— Зрозуміло. Дякую. Я спущуся за 30 хвилин.

— Добре, — мовила дівчина і пішла займатися своєю роботою.

Привівши себе до ладу. Вийшла з кімнати і одразу натрапила на дивну «картину». Уздовж сходів висіли різнокольорові кульки надуті гелієм. Одні — однотонні, а інші — прозорі, але наповнені кольоровим круглим серпантином. Дивним було те, що кульки не прив'язані до перил стрічками, а просто висіли над ними. 

Кульки утворювали шлях, який привів мене у темну кімнату. Зазвичай у цей час світла достатньо. Але тут схоже було його мало. Я почала згадувати де знаходиться вмикач. Залишивши безнадійні спроби його знайти вирішила оглянути кімнату навпомацки. Не встигла я зробити і кроку, як з'явилося світло, а разом із ним і голосні слова.

— Сюрприз!

Світло яке включилося дало змогу оглянути кімнату і присутніх в ній. Тут були усі. Річард по центру, тримаючи в руках торт. З однієї сторони стояли Глорія, Джесс та Софі, з іншої — мама, бабуся та дідусь. А ззаду них були усі інші мешканці будинку. 

Я близько хвилини не могла з'ясувати з якого приводу був організований сюрприз. І лише потім зрозуміла, що сьогодні мій день народження. 

— Вітаємо, люба! — підійшли мама та бабуся, — Бажаємо насамперед здоров'я та щастя. Ми тебе дуже любимо і підтримаємо у всьому. 

— Кеті, — сказала Глорія, — з днем народження! Хоч ми знайомі з тобою не так довго, але зрозуміли, що ти вірна подруга і хороша людина.

— Дякую! — сказала я і обійняла її та Джесс. 

В кінці підійшли Річард та дідусь.

— Вітаємо! — розпочав хлопець. 

— Тобі стільки всього побажали, що вже не знаю щоб такого сказати, — повідомив дідусь, — Я радий з тобою познайомитися. Бажаю щоб досягла цілей, які поставила перед собою та здійснення всіх мрій. У мене є для тебе подарунок. Ти його побачиш лише ввечері. А до того...

— Подарунок від нас, — сказала Глорія. 

— І що це? — запитала я у дівчат.

— Шопінг та прогулянка містом! — продовжила весело Джесс.

— Гаразд, тоді я пішла збиратися.

Сьогодні моє свято. Але що одягнути на шопінг та прогулянку? Це повинно бути і красиво і зручно. Я довго міркувала. Але потім вибрала топ та зручний костюм. Він складався зі спідниці кльош середньої довжини та короткого піджака з четвертним рукавом. На ногах були босоніжки на танкетці.

— Кеті, ти скоро? — заглянула в кімнату Джесс. 

— Я готова, — відповіла їй, — ходімо. 

І ми пішли гуляти. З нами також була Софі. Вона дуже мені допомагала, коли ми розбиралися з новими силами. Дівчина була не просто помічницею, а стала новою подругою у цьому незнайомому місці.

Подарунок від дівчат мені сподобався. Ми обійшли майже кожну крамницю у місті. Вибрали найкращі вбрання та кілька прикрас до них. Пообідали у невеличкому кафе. Прогулялися містом. Софі показала нам красиві та неймовірні місця. Частина міста була сучасною. Багатоповерхівки, супермаркети, торгово-розважальні центри. А інша частина притримувалася минулих століть. Це відображалося в будівлях, хоч вони і були старими але не менш красивими. В цій частині було в основному багато музеїв. 

Повертаючись додому я вмовляла подруг розповісти про подарунок від рідних. Але всі мої змоги зазнавали поразки.

І лише коли ми опинилися вдома вони все ж мені розповіли. Подарунком стала вечірка. Я очікувала це від мами та Річарда, можливо навіть трошки від бабусі, але не очікувала такого від дідуся. Він з тих, хто заздалегідь планує такі заходи. І я б замітила, якби щось планувалося. Зазвичай при плануванні заходів всі метушаться, щоб підготувати все та встигнути вчасно. Але цього не було. Жодного натяку на свято. Дівчата та Річард завжди були поруч, а отже вони не могли цього зробити. Маму та бабусю я бачила зазвичай в оранжереї. Залишається дідусь. Але чи можливо підготувати вечірку самостійно? А особливо для молоді. Навряд. Тому я розраховую на вечірку — бал. Але при підготовці до свята дівчата запевнили, що я дуже помиляюся. І цього разу все буде інакше. 

— Сподіваюся, що все буде так як ви кажете, — сказала я дівчатам.

— Навіть не сумнівайся в цьому, — відповіла Глорія.

— Обіцяємо, тобі сподобається, — продовжила Джесс. 

— Гаразд, — сказала я. 

— Залишилося одне питання, — розпочала Софі, — Що ти одягнеш на свою вечірку?