Історія однієї з фей - Тетяна Собчук

Минуло близько години перш ніж Річард відірвав мене від дуже цікавого заняття.

Я із захопленням читала його записи. А саме про молоду фею, що допомагала лікарю Харісону. Я кілька разів перечитувала цю історію. Спочатку тому, що вона мені сподобалася. А потім уявляючи себе на її місці. Уявляла як я виліковую близьких мені людей. Як вони повертаються до нормального ритму життя. І попри те, що Річард складав план наших дій у дослідженні нових сил, я теж встигла обдумати свої перші дії щодо одуження рідних.

— План готовий, — з радістю повідомив хлопець.

— Добре. Але спершу пропоную пообідати та відвідати хворих. Дізнатися про їх стан.

— Гаразд.

Перед цим я розпорядилася, щоб приготували обід. Для нас пасту із вершковим соусом та грибами, а для інших гарячий курячий бульйон. Я пам'ятаю, що коли хворіла, то бабуся його завжди готувала. І після цього мені ставало краще. Надіюся, що рідним він теж хоч трошки допоможе.

Після обіду ми пройшли до Річарда у кабінет. Вирішили, що саме тут будемо досліджувати нову силу і можливості. Звісно річ йшла лише про їх записи. Практикувати будемо там, де нікому не завдамо шкоди.

— Рідним здається стало краще, — розпочав Річард, — А як там дівчата?

— Їм все так само зле, — понуро відповіла я.

— Не хвилюйся. Вони одужають. І скоро приєднаються до нас.

— Сподіваюся.

— Так з чого розпочнемо? — запитав хлопець, — З лікування хворих на основі дідусевої історії чи є щось інше?

— Звісно з лікування, — відповіла я, — Але на кому будемо практикувати?

— Можливо я можу вам допомогти? — промовила Софі.

Вона без жодних вагань виявила бажання допомагати в усьому. І саме зараз, коли мої подруги хворіють, її підтримка дуже доречна.

— У тебе щось болить? — з занепокоєнням запитала я.

— Так, — відповіла вона, — На днях,  коли прибирали маєток після балу, я вдарилася об камін і зараз там великий синець, що болить при найменшому дотику до нього. Зазвичай воно сходить за тиджень — два. Але в даному випадку у вас є на кому спробувати нову силу лікування.  Навіть якщо нічого не вийде, синець через деякий час зійде сам.

— І ти не боїшся, що я можу тобі випадково зашкодити?

— Ні, — впевнено сказала Софі, — Я тобі довіряю.

— Ну гаразд. Я спробую.

Я відкрила міні-щоденник Річарда на тій сторінці, де було прописано які саме дії робила дівчина-фея. Умовно повторила все те ж саме і лише впевнившись, що запам'ятала повторила їх на Софі.

— Ну як? — запитала в дівчини, — Щось змінилося? Чи так само болить? Гірше не стало?

Поки Софі перевіряла місце де був синець, я затамувала подих. Серце колотилося як скажене. Дуже хвилювалася. Я не хотіла зробити гірше. Але без вміння і практики можливо все.

— Все без змін, — сказала Софі і я видихнула, — Спробуй ще раз.

— Ти впевнена? Можливо не варто?

— Впевнена. І якщо знову не вийде пробуй знову.

Через хвилину я зробила ті самі дії, що і в перший раз. З однією лише різницею. Перший раз я просто повторювала рухи і лише трошки вкладала силу в свої дії. А вдруге — до всього я додала трошки більше сили і бажання допомогти дівчині. І здається в мене вийшло. Синець почав зникати. І наприкінці уже нічого не було видно. Але щоб впевнитись чи дійсно допомогло, дівчина перевірила місце, де ще хвилину тому був синець.

— Уже не болить, — з посмішкою сказала вона, — Все вийшло.

— Справді? — перепитала я.

— Так, — уже більш радісно відповіла Софі.

— Отже можемо записувати, — подав голос Річард, що до цього моменту сидів тихіше миші і лише за всім слідкував.

— Так, можемо.

І я продиткувала все до найменших дрібниць, що робила аби не забути. Після того як ми завершили, Софі покликала на вечерю. Залишивши кабінет Річарда пішли їсти.

— Сідайте, — промовила моя помічниця.

І нам подали страви. Це було картопляне пюре та літній салат. А на десерт яблучна шарлотка та фруктовий чай.

Повечерявши, я вирішила не відкладати лікування рідних та подруг, тому одразу піднялася на другий поверх. Спочатку зайшла в кімнату до Глорії.

— Привіт! — привіталася я, — Як ти себе почуваєш?

— Привіт, Кеті. Все так само погано, — відповіла вона.

— А у мене є гарна новина. Скоро ви всі будете здорові.

— Невже лікарі-феї звільнилися?

— Ні.

— Тоді що? Адже крім них нас не зможе ніхто вилікувати. Лікар це сам сказав. Я все чула.

— Не хвилюйся. У вас є я.

І не давши Глорії відповісти я присіла біля неї і почала лікувати. Повторювала все те ж саме, що і тоді коли допомагала Софі. Тільки так як всі захворіли сильніше, отже і сили потрібно було прикласти більше. Через 10 хвилин Глорія була здорова. Це було видно одразу. Очі уже не блистіли. Ніс вільно дихав. Обличчя вже не було блідим. А на щоках дівчини з’явився невеличкий рум’янець.