Буря Мечів - Джордж Мартін

— Нічого з цього вона не робила,— зненацька випалила Санса.

— Не можна вірити тому, що співається в піснях, міледі.

Тиріон закликав слугу, щоб долив їм вина в келихи.

Скоро за високими вікнами запала ніч, а Галійон усе співав і співав. Пісня його мала сімдесят сім куплетів, але здалося, що їх тисяча. По одному на кожного гостя в залі. Останні двадцять куплетів Тиріон просто пив, аби притлумити бажання заткати собі вуха грибами. Коли співець нарешті відкланявся, деякі гості настільки сп’яніли, що несамохіть уже й самі служили розвагою. Великий мейстер Пайсел просто заснув і проспав танцюристок з Літніх островів, які кружляли й крутилися в сукнях з яскравого пір’я і туманного шовку. Саме подавали лосині пироги з блакитним сиром, коли один з лицарів лорда Рована штрикнув дорнянина. Золоті плащі витягнули з зали обох: одного — в камеру гнити, а другого — до мейстра Балабара зашивати.

Тиріон саме приклався до кружальця зельцю, присмаченого цинамоном, гвоздикою, цукром і мигдалевим молоком, коли король Джофрі знагла скочив на ноги.

— Приведіть моїх королівських двобійників! — крикнув він хрипким од вина голосом, плескаючи в долоні.

«А небіж напився гірше за мене»,— подумав Тиріон, коли золоті плащі відчинили великі двері в кінці зали. Зі свого місця він бачив тільки кінчики смугастих списів: це в’їхали пліч-о-пліч двоє вершників. Поки вони їхали центральним проходом до короля, за ними котилася хвиля сміху. «Мабуть, на поні їдуть»,— подумав Тиріон... і тут вони постали в полі зору.

Двобійники виявилися парою карликів. Один сидів верхи на прудкому сірому собаці, довгоногому, з квадратним писком. Другий їхав на величезній плямистій свині. Маленькі «лицарі» стрибали вгору-вниз у своїх сідлах, і їхні розфарбовані дерев’яні обладунки гупали та грюкали. Щити в карликів були більші за них самих; мужньо борючись зі списами, двобійники тупотіли вперед, раз у раз відхиляючись від курсу й викликаючи вибухи реготу. Один з лицарів був весь у золоті, з чорним оленем на щиті, а другий вбраний у сіре й біле, з вовком на гербі. «Коні» були в таких самих кольорах. Тиріон обвів поглядом веселі обличчя на помості. Джофрі сидів червоний і захеканий; Томен, улюлюкаючи, підстрибував; Серсі ввічливо хихикала; навіть лорд Тайвін злегка повеселішав. З усіх присутніх за високим столом не всміхалася тільки Санса Старк. Тиріон за таке міг би в неї закохатися, та насправді очі в неї були геть порожні, так наче вона подумки далеко-далеко й навіть не бачить наближення кумедних вершників.

«Карлики не винні,— подумав Тиріон.— Коли закінчать, похвалю їх і подарую тугий гаманець срібла. А завтра дізнаюся, хто це все вигадав, і влаштую невеличку віддяку».

Коли карлики зупинилися перед помостом, щоб привітати короля, лицар з вовком на гербі впустив щита. Щойно він нахилився, аби підняти його, лицар з оленем не впорався зі списом, і той ляснув першого лицаря по спині. Лицар з вовком звалився зі свині, його спис теж вилетів з руки й стукнув суперника по голові. Обидва жужмом опинилися на підлозі. Підвівшись, карлики вдвох кинулися сідати на пса. Зачалася шарпанина й штовханина. Нарешті вони знову позалазили в сідла, тільки обмінявшись «кіньми» і щитами, ще й усівшись задом.

Направили цю плутанину не так швидко, та ось нарешті карлики помчали в різні кінці зали, де й розвернулися, готові до сутички. Лорди й леді гоготали й гиготіли, а карлики з’їхалися з гуркотом і грюкотом, і спис лицаря з вовком встромився в шолом лицаря з оленем, начисто відірвавши йому голову. Та завертілася в повітрі, розбризкуючи кров, і приземлилася лорду Гайзлу на коліна. Карлик без голови, хитаючись, дибав між столами, розмахуючи руками. Загавкали собаки, заверещали жінки, а Сновида влаштував цілий смертельний номер, гойдаючись на своїх дибах, аж поки лорд Гайлз не витягнув з розбитого шолома червоний соковитий кавун, і тоді лицар з оленем вистромив голову з обладунків, і залою прокотилася ще одна хвиля реготу. Малі лицарі дочекалися, поки вона вщухне, покружляли один навколо одного, обмінюючись барвистими образами, й готові вже були роз’їхатися для нової сутички, коли собака скинув свого вершника на землю й поліз на свиню. Велетенська свиня заверещала з розпачу, а весільні гості вже верещали зо сміху, особливо коли лицар з оленем заскочив на лицаря з вовком, спустив бриджі й заходився несамовито штовхати його в зад.

— Здаюся, здаюся,— вереснув карлик внизу.— Добрий пане, сховайте свого меча!

— Сховаю, сховаю, якщо припините совати піхвами! — озвався карлик згори на радість усім присутнім.

Джофрі пирхнув вином з обох ніздрів. Задихаючись, він підскочив на ноги, мало не перевернувши високу чару з двома ручками.

— Переможець! — загорлав він.— У нас є переможець!

Побачивши, що говорить король, гості в залі почали затихати.

Карлики відліпилися один від одного, без сумніву, очікуючи на королівську винагороду.

— Але переможець не вповні,— сказав Джоф.— Хто ще кине виклик нашому маленькому звитяжцю? — з радісною посмішкою він обернувся до Тиріона.— Дядьку! Ви ж захистите честь корони? Можете виїхати на свині!

Сміх хвилею накрив Тиріона Ланістера. Він не пам’ятав, як підвівся, не пам’ятав, як заліз на лавку, отямився тільки вже на столі. Зала перетворилася на підсвічену смолоскипами пелену зловтішних облич. Тиріон скривив вуста у найжахливішій пародії на посмішку, яку тільки бачили Сім Королівств.

— Ваша світлосте,— гукнув він,— я виїду на свині... якщо ви поїдете на собаці!

— Я? — спантеличено нахмурився Джоф.— Я не карлик. Чому я?

«Точно в сильце, Джофе».

— Як чому? Ви в залі єдиний чоловік, якого я точно переможу!

Тиріон напевно б і не сказав, що було приємніше: мить приголомшеного мовчання, вибух сміху за нею чи сліпа лють на обличчі небожа. Карлик зістрибнув на землю цілком задоволений, а коли озирнувся, сер Озмунд і сер Мірин допомагали зійти вниз і Джофрі. Помітивши, що Серсі пропікає його очима, Тиріон послав їй повітряний цілунок.

Яке було полегшення, коли музики знову заграли! Маленькі двобійники вивели собаку та свиню з зали, гості повернулися до своїх мисок зі свининою, а Тиріон попросив іще кухоль вина. Аж тут відчув у себе на рукаві долоню сера Гарланда.

— Мілорде, стережіться,— попередив лицар.— Король!

Тиріон розвернувся. Джофрі був уже поряд, червоний з обличчя, він п’яно хитався, а з величезної весільної чари, яку він тримав обіруч, через вінця переливалося вино.

— Ваша світлосте,— тільки й устиг сказати Тиріон, перш ніж король вивернув чару йому на голову. Вино