Перунів цвіт - Анастасія Шевердіна
— Нікуди вона не дінеться! — спробувала заспокоїти дракона дівчина.
— А як же ми знайдемо квітку папороті?
Ольга знизала плечима.
— Можемо залишитися тут і чекати. Коли-небудь він повернеться.
— Коли-небудь може бути пізно!
Калина тим часом прогулювалась уздовж паркану. Неподалік від воріт стояло декілька кліток. Майже всі вони — окрім однієї — були порожніми. У найменшій клітці ворушилася сіренька грудочка.
— Це млинар тебе, совко, сюди посадив?! — обурилася Калина.
З клітки їй підморгнуло бурштинове око.
— Це в нас із друзями безвихідь, — поскаржилася сові Калина. — А тобі я допоможу, — дівчина відкрила клітку, і сова, мружачись, вилізла назовні. Калина взяла птаха на руки, зазирнула йому в очі і здивовано посміхнулася. — Справді? Ти можеш?
Калина підбігла до Годвіна й показала йому сову.
— Вона допоможе тобі! Покаже, де захована квітка!
— Сова?!
— Сова! Я звільнила її з клітки, і на знак вдячності пташка хоче вказати нам шлях. Усі в лісі спали, коли Лісовик ховав квітку, а вона полювала. Дідусь наказав їй відвернутися, але сова озирнулася випадково й побачила таємне місце! Тепер твоє місто врятоване!
Полум’яна квіткаДрузі продиралися за совою крізь чагарники, чіплялися за корені кремезних дубів, які сердито скрипіли вузлуватим гіллям услід чужинцям. Годвін не орієнтувався більше в лісі: дерева й кущі, кущі й дерева, дерева й кущі миготіли перед очима. Виснажені біганиною Калина й Ольга змушені були залізти Годвіну на спину, а Данило стійко крокував поряд, зрідка стираючи піт із червоного обличчя.
Нарешті сова ухнула й сіла на гілку сосни.
— Тут, — пояснила Калина, сплигнувши на землю.
Поки Годвін і Данило віддихувались, а Ольга розминала поперек і шию, мавка роздивлялася поснулі трави.
— Ось папороть! — мовила вона, лагідно торкаючись довгого листочка. — Дякую, совко!
Птах підморгнув, злетів і розтанув у темряві.
Годвін підійшов до Калини, нахилився, вивчаючи кущ папороті.
— Немає тут ніякої квітки! — розчаровано зауважив дракон.
— Ще не час, — нагадала Ольга. — Опівночі розквітне.
— Точно?
— Я нічого не можу обіцяти, — сказала відьма. — Будемо сподіватись.
Дівчина дістала з торбини ніж і окреслила жадану рослину великим колом.
— Ідіть сюди! — підкликала вона друзів. — Скоро опівніч, тож треба не проґавити!
Мандрівники, підтяті втомою, попадали на землю. Годвін пильнував дорогоцінний кущ. Легкий вітерець пестив тендітні листочки, і дракону здавалося, що папороть вклоняється йому. Оксамитовий шепіт нічного лісу заколисував, дрімота прикривала очі друзів м’якими теплими лапками. Не сила було ворухнутися, ліниві думки безцільно плентались у важкій голові.
«Ссспати… ссспати… ссспати», — шуміли дерева.
— Землеград, — знесилено повторював Годвін у напівсні. — Родина… Лада…
Раптом у темряві спалахнула жаринка. Дракон стрепенувсь і смикнув за рукав Данила.
— Бачу, — пошепки відповів домовик.
— Це воно, Ольго?
Відьма не відповідала. Годвін скоса поглянув на Ольгу. Дівчина сиділа нерухомо, закривши очі. Данило із задоволенням штовхнув відьму в бік. Ольга не прокинулася.
— Не можу добудитися, — стривожено сказав Годвіну на вухо домовик, щипаючи дівчину за руку. — Чари якісь, не інакше!
Затамувавши подих, дракон дивився на кущ папороті. Жаринка збільшувалась і вже нагадувала полум’яного метелика, який безтурботно склав сонячні крильця.
— Годвіне, поглянь! — доторкнулася до дракона Калина, і Годвін відчув, що мавку колотить. — Поглянь, скільки змій довкола!
Годвін зиркнув на землю. Сотні гадюк ворушились у траві, тикаючись головами в невидиму стіну.
Глевку тишу розрізав тріск. Яскраво-червона квітка розкрилася й осяяла галявину. Данило і Калина відвернулися від палючого світла, а Годвін, мружачись, простягнув лапу і смикнув тоненьке стебло.
Ударив грім. Земля захиталася і стала нестерпно гарячою, ніби каміння в літній полудень. Із темряви вилазили волохаті чудовиська з довгими вогненними язиками й тягнули до квітки кігтисті лапи.
Міцно тримаючи квітку, Годвін озирнувся. Потвори були всюди.
— Данило, затягни мені на спину Ольгу, підсади Калину й залазь сам! Спробую злетіти!
Домовик, голосно бідкаючись і крекчучи, схопив відьму попід руки й поклав її на драконову спину. Засліплена полум’ям Калина заметушилася й випадково вискочила з кола. Щось у повітрі луснуло. Змії хвилею покотилися під ноги. Калина видерлася дракону на спину.
— Геть! Пішли геть! — несамовито кричав Годвін, розмахуючи квіткою, як смолоскипом.
Змії й волохаті потвори ховалися в темряві між деревами. Але позаду Годвіна панував морок, і лісові чудовиська нападали на дракона зі спини. Домовик завзято відбивався від кігтів і отруйних язиків, але одна з істот, схожа на слизького крота, підскочила і вчепилася йому в плече.
— Щоб тобі пропасти! — заволав Данило, відкидаючи чудовисько.
Годвін розправив крила і злетів. Він підіймався все вище й вище у хмарне задушливе небо, поки ліс і поля внизу не перетворилися на темно-синій килим.