Перунів цвіт - Анастасія Шевердіна

— Ні! Він небезпечний — його не можна просто відпустити. Довічне ув’язнення — от що чекає на цього мерзотника!

Кір захрипів.

— Заспокойся! — кинув йому з відразою Годвін. — Радій, що моє виховання не дозволяє плюнути у твою мерзенну пику!

Годвін задумався, хмикнув.

— Скоро повернуся. Я спробую звільнити ув’язнених, — попередив він дядька і швидко пішов у бік Академії. Мавка й домовик тихо зітхнули в нього на спині.

На превеликий подив, Академію не охороняли. Годвін підійшов до дверей Добромислової кімнати. Вони були підперті товстими залізними прутами.

— Гей, хто є всередині? — крикнув Годвін.

— Це ти, Годвіне? — здивовано прошепотів Добромисл із-за дверей. — Ти сам?

— Ні. Я зараз випущу тебе, учителю.

Годвін відкинув залізні прути й потягнув двері на себе. Добромисл допомагав йому, підштовхуючи двері зсередини. Коли отвір уже став чималим, старий ректор виліз назовні.

— Годвіне, хлопчику мій! — обійняв Добромисл свого учня. — Я знав, що ти повернешся!

— Дивися, що в мене є! — Годвін розв’язав торбинку, і з неї вирвалася веселка.

Добромисл зазирнув у торбинку.

— Квітка папороті? — посміхнувся старий.

— Так.

— На тебе можна покластися, мій любий хлопчику! — старий знову обійняв Годвіна. — А це хто? — побачив він Калину й Данила.

— Це друзі. Мої батьки живі? — запитав із надією Годвін.

— Я думаю, так! Вони, здається, там, де й були раніше!

— А інші?

— Ладу нещодавно забрали працювати на кухню. Сайрес і Урсула в біологічному музеї. Їх треба негайно звільнити!

Добромисл із Годвіном спустилися на другий ярус і відчинили двері Годвіновими ключами.

Дядько й дядина, похитуючись, вийшли з музею.

— Годвіне? Добромисле?

Годвін обійняв Сайреса й Урсулу.

— Вам зле? — захвилювався він, коли рідні не відповіли на привітання.

Урсула сіла, а Сайрес прихилився до стіни.

— Нас не годували й не давали пити, — прохрипів Сайрес. — А ще це жахливе денне світло… Аж у голові паморочиться…

— А я звик нагорі, — похвалився Годвін. — Давайте потихеньку звідси вибиратися! На майдані дядько Август утримує Кіра. Йому треба допомогти.

— Август? — байдужим тоном перепитав Сайрес. — Я, певно, сплю…

Дракони вийшли з Академії й заклякли від переляку: довкола було повно вояків, а перед виходом звивалося величезне тіло Велеса. Велес заревів, розсипаючи іскри, навис над Годвіном, подібно до вогняного смерчу.

Калина пискнула й затисла рота руками.

— Маааатінко рідна! — видихнув Данило. — Кінець нам!

Годвін встигнув скинути домовика й мавку зі спини, перш ніж незбагненно велика паща насунулася на нього. Сяйнуло злюще червоне око, клацнули здоровезні зуби, й Годвіна обдало сірчаним духом. Нестерпна спека випалювала очі, шпигала рот і ніс. Ніби здалеку, Годвін чув, як ревли дракони, як волали безпомічно його маленькі налякані друзі.

«Я в його пащі! Я в його пащі!» — метушилась у Годвіновій голові одна-єдина думка.

Обпеченими лапами Годвін розірвав торбинку. Палаюча квітка впала просто на вогняний Велесів язик. Чудовисько підкинулося, затрусило головою. Гігантський змій спробував виплюнути ненависний світоч, але Годвін вчепився кігтями в його піднебіння й не давав ворогу розкрити пащу. Велес заревів від болю й відчаю і раптом вибухнув. Годвіна відкинуло на стіну. Печери трусились і гули, зі стелі падало каміння. Уламок зачепив Годвіна, і дракон утратив свідомість…

…Щось лоскотало морду. Годвін чхнув і відкрив очі. Калина, уся в попелі, відсахнулася від дракона.

— Я просто тебе погладила, — ображено сказала вона, витираючи замурзане обличчя.

— Вибач, — підвівся Годвін. — Я ненавмисно.

— Ти як? — занепокоєно запитав Данило.

Годвін поглянув довкола. Невеличка площа перед Академією була всипана камінням. Дракони, зойкаючи й зітхаючи, вилазили з-під завалів.

— Жахливо! — прошепотів Годвін.

— Що болить? Голова? — обійняла Годвінову морду Калина.

— Та я не про те, — звільнився з її обіймів Годвін. — Поглянь, що діється!..

— Так, це було!.. — не зміг висловити захвату Данило й замахав руками. — Ніколи в житті нічого такого не бачив! Він тебе проковтнув, і тут — бабах!!! Усе руйнується, всі тікають, я кричу! Аж вуха заклало! — поскаржився домовик.

— То Велес загинув?

— Здається, — сказав Добромисл. Він обдивився Годвіна, скрушно захитав головою. — Ти весь в опіках! Тобі треба лікуватися!

— У жодному разі! — запротестував Годвін. — Вибух міг пошкодити інші печери! Можливо, і північні відгалуження. Я повинен знайти батьків!

— Стій, там небезпечно! — ухопив його за лапу Добромисл.

Годвін вирвався й пішов геть.

— Не йди, Годвіне! — крикнула йому навздогін Калина. — Мені недобре!

Годвін озирнувся. Мавка сперлася на Данила й важко дихала. Вона була надзвичайно