Танок драконів - Джордж Мартін
— Храз вірить, що серце хороброго чоловіка робить його сильнішим,— сказав Гіздар. Джикі щось схвально муркнула. Дані сама колись з’їла серце огира, щоб додати сил своєму ненародженому синові... але це не врятувало Рейго від мейгі, яка вбила його просто в материнському лоні. Три зради пережити... «Мейгі була першою зрадою, Джора — другою, Брунатний Бен Плам — третьою»,— подумала Дані. Можна вважати, що зрад більше не буде?
— О,— сказав Гіздар утішено,— прийшла черга Плямистого Кота. Тільки подивися, як він рухається, королево. Ходяча поезія.
Суперник, якого дібрав для ходячої поезії Гіздар, був на зріст як Гогор, а завширшки як Бельвас, тільки надто вже забарливий. Вони саме билися буквально за шість футів від королівської ложі, коли Плямистий Кіт підрізав йому піджилки. Щойно чоловік упав навколішки, Кіт поставив йому ногу на спину, схопив однією рукою за голову, а другою розтяв йому горлянку від вуха до вуха. Червоний пісок всотав його кров, а вітер підхопив і відніс геть останні його слова. Натовп схвально загорлав.
— Бився погано, помер добре,— сказав Дужий Бельвас.— Дужий Бельвас терпіти не може, коли перед смертю верещать.
Він уже доїв сарану в меду. Відригнувши, він ковтнув вина.
Білошкірі картяни, чорношкірі мешканці Літніх островів, мідношкірі дотраки, синьобороді тайросяни, ягнята, джогоснайці, похмурі браавосяни, строкаті коротуни з джунглів Соторіоса — усі вони з’їхалися з різних куточків світу, щоб померти в Дазнаковому бійцівському кублі.
— Оцей має потенціал,— сказав Гіздар про юнака-лісянця з довгим білявим волоссям, яке розмаялося на вітру... але суперник схопив його за те волосся, і коли хлопець втратив рівновагу, загнав йому лезо в живіт.
— Хлопчик,— промовила Дані,— він же був зовсім хлопчик.
— Шістнадцять років,— заперечив Гіздар.— Дорослий чоловік, який сам вирішив ризикнути життям заради золота і слави. Сьогодні у Дазнака не гинуть діти, як і постановила своїм декретом моя лагідна королева.
«Ще одна маленька перемога. Може, мені не вдасться зробити свій народ хорошим,— сказала собі Дані,— одначе я мушу спробувати зробити людей бодай не такими поганими». Данерис хотіла заборонити змагатися ще й жінкам, але Барсена Чорнокоса запротестувала: мовляв, вона має таке саме право ризикувати своїм життям, як і чоловіки. Королева хотіла також заборонити фарс — жартівливі бої калік, карликів і старих, які кидалися одне на одного з колунами, смолоскипами і молотками (вважалося: що безнадійніші суперники, то кумедніші бої), але Гіздар казав, що люди любитимуть її більше, якщо вона посміється разом з ними, й переконував, що без таких розваг каліки, карлики й старі голодуватимуть без роботи. Отож Дані скорилася.
У Міріні була традиція засуджувати злочинців до виступу в бійцівському кублі; Дані погодилася поновити цю традицію, та лише для тяжких злочинів: «Можна примушувати битися вбивць, ґвалтівників і работоргівців, які так і не зреклися свого ремесла, однак не злодіїв і не боржників».
Дозволили битися і тваринам. У Дані на очах слон швидко впорався з шістьма рудими вовками. У наступному двобої бугай бився з ведмедем; їхня кривава сутичка для обох стала смертельною.
— М’ясо не пропаде,— сказав Гіздар.— Різники заберуть туші та зроблять поживну юшку для голодних. Миску юшки зможе отримати кожен, хто прийде до Брами долі.
— Гарний закон,— сказала Дані. «У вас таких небагато».— Слід подбати, щоб така традиція продовжилася.
Після тварин прийшла черга пародії на битву: шістка піших проти шістки вершників; перші були озброєні щитами і мечами, а другі — дотрацькими арахами. «Лицарі» були вдягнені в кольчуги, а «дотраки» захисту не мали. Спершу здавалося, що перевага на боці вершників: вони затоптали двох ворогів і відтяли вухо третьому, але потім зацілілі лицарі почали нападати на коней, і вершників одного по одному скинули на землю й зарубали — на велике обурення Джикі.
— То був не справжній халасар,— сказала вона.
— Сподіваюся, ці туші не підуть на твою поживну юшку,— мовила Дані, поки виносили убитих.
— Коні підуть,— озвався Гіздар,— а люди — ні.
— Конина з цибулею додає сили,— мовив Бельвас.
Після битви прийшла черга першого на сьогодні жартівливого двобою карликів, яких привіз один з юнкайських лордів, запрошених Гіздаром. Один з карликів виїхав на собаці, а другий — на свині. Дерев’яні обладунки були свіжорозмальовані: на одному щиті виднівся олень узурпатора Роберта Баратеона, а на другому — золотий лев дому Ланістерів. Це, зрозуміло, було зроблено для королеви. Трюки карликів дуже швидко розсмішили Бельваса, а Дані ледве вичавила посмішку. Коли карлик у червоному звалився з сідла й кинувся ганятися за своєю свинею, а другий карлик переслідував його на собаці, ляскаючи по заду дерев’яним мечем, Дані промовила:
— Це мило і кумедно, але...
— Терпіння, люба,— сказав Гіздар.— Скоро випустять левів.
— Левів? — не зрозуміла Дані.
— Трьох. Карлики їх не очікують.
Дані спохмурніла.
— У карликів дерев’яні мечі. Дерев’яні обладунки. І як, на вашу думку, вони битимуться з левами?
— Погано,— озвався Гіздар,— хоча, може, ще й здивують нас. Та швидше за все, вони просто бігатимуть і верещатимуть, намагаючись вилізти з ями. Тому і назва — фарс.
Дані це не сподобалося.
— Я забороняю.
— Ніжна королево, ти ж не хочеш розчарувати свій народ.
— Ти присягнувся, що всі бійці будуть дорослі, які з власної волі погодилися ризикувати життям за золото й почесті. А ці карлики не погоджувалися битися з левами дерев’яними мечами. Зупини бій. Негайно.
Король стиснув вуста. На мить Дані здалося, що в його безтурботних очах майнув гнів.
— Як накажеш.
Гіздар жестом підкликав розпорядника. Коли той підійшов з батогом у руках, Гіздар мовив:
— Ніяких левів.
— Жодного, ваша препишносте? А в чому ж тоді розвага?
— Це воля королеви. Карлики мають лишитися цілими й неушкодженими.
— Натовпу це не сподобається.
— Тоді виводь Барсену. Це має втішити народ.
— Ваша вельможність краще знає,— відповів розпорядник, ляснув батогом і гаркнув декілька наказів. Карликів забрали з ями разом із собакою і свинею, в той час як глядачі несхвально сичали і жбурляли камінням і гнилими фруктами.
Барсену зустріли ревом, коли вона вийшла на пісок
