Танок драконів - Джордж Мартін
Небо було немилосердно блакитне, без натяку на хмаринку. «Цегла скоро розжариться на сонці,— подумала Дані.— А бійці в ямі відчуватимуть гарячий пісок крізь підошви сандалій».
Джикі зняла з Дані шовкову сукню, а Іррі допомогла спуститися в басейн. На воді затанцювало проміння світанку, перерізане тінню дерева хурми.
— Навіть якщо бійцівські кубла доведеться відчинити, невже присутність вашої світлості обов’язкова? — запитала Місанді, миючи королеві голову.
— Половина Міріна зійдеться туди подивитися на мене, люба.
— Ваша світлосте,— сказала Місанді,— віддана вам просить дозволу сказати, що половина Міріна зійдеться подивитися, як люди спливають кров’ю і вмирають.
«Її правда,— погодилася королева,— але це не має значення».
Дані відмилася — чистіше не буває. Нарешті вона з тихим плюскотом зіп’ялася на ноги. Вода збігала по ногах і краплями збиралася на грудях. Сонце підбивалося дедалі вище, тож скоро почнуть сходитися люди. Дані залюбки проплавала б у запашній воді басейну цілий день, їла б глазуровані фрукти зі срібної таці та мріяла про будинок з червоними дверима, але королева живе для народу, а не для себе.
Джикі принесла їй сухого рушника, щоб витертися.
— Халесі, який токар ви вдягнете сьогодні? — запитала Іррі.
— Жовтий шовковий.
Кроляча королева не може виходити, не одягнувши довгі вуха. Жовтий шовк — легкий і холодить, а в бійцівському кублі буде спека. «Пломенистий пісок пропікатиме підошви тим, хто йде на смерть».
— А згори вдягну довгу червону чадру.
Чадра захистить від піску, щоб не набивався в рота. «А червоний колір приховає криваві бризки».
Поки Джикі розчісувала Дані коси, а Іррі фарбувала їй нігті, дівчата весело обговорювали сьогоднішніх суперників. Знову з’явилася Місанді.
— Ваша світлосте, король просить вас приєднатися до нього, коли вдягнетеся. І прийшов княжич Квентин зі своїми дорнянами. Хотіли б з вами перемовитися, якщо ви не проти.
«Сьогодні я проти всього».
— Якось іншим разом.
Біля підніжжя Великої піраміди, поряд з пишно оздобленим відкритим паланкіном, очікував сер Баристан в оточенні бронзових бестій. «Сер Дідусь»,— подумала Дані. Попри свій вік, він здавався високим і вродливим в обладунках, які йому подарувала Дані.
— Мені було би спокійніше, якби вас сьогодні охороняли незаплямовані, ваша світлосте,— сказав літній лицар, поки Гіздар пішов привітатися зі своїм родичем.— Половина з цих бронзових бестій — невипробувані вільновідпущеники.
«А друга половина — мірінці, які не відомо кому служать»,— міг би додати він. Селмі не вірив нікому з мірінців, навіть гирявим.
— Вони так і лишаться невипробуваними, якщо ми їх не випробуємо.
— Під маскою можна багато чого заховати, ваша світлосте. Чоловік у масці сови — той самий, який стояв на варті вчора й позавчора? Звідки нам знати?
— Як зможе Мірін довіряти бронзовим бестіям, якщо навіть я їм не довірятиму? Під цими масками ховаються добрі й хоробрі люди. В їхніх руках моє життя,— усміхнулася Дані.— Ви забагато переймаєтеся, сер. Зі мною будете ви — який ще захист мені потрібен?
— Я вже старий, ваша світлосте.
— Зі мною буде Дужий Бельвас.
— Як скажете. Ваша світлосте,— сер Баристан понизив голос,— ми відпустили ту жінку, Мерис, як ви і наказували. Перед виходом вона хотіла поговорити з вами. Натомість з нею зустрівся я. Вона заявляє, що Пошарпаний Правитель від самого початку хотів перекинутися зі звіяними вітром на ваш бік. Він послав її сюди провести з вами таємні переговори, але дорняни їх викрили та зрадили, ще вона не встигла сама звернутися до вас.
«Зрада за зрадою,— втомлено подумала королева.— Це взагалі колись закінчиться?»
— І ви їй вірите, сер?
— Анітрохи, ваша світлосте, але я переказую її слова.
— Звіяні вітром можуть за потреби перейти до нас?
— Так вона каже. Але не безплатно.
— То заплатіть,— сказала Дані. Міріну потрібне залізо, а не золото.
— Пошарпаний Правитель захоче більшого, ніж гроші, ваша світлосте. Мерис каже, він хоче Пентос.
— Пентос? — примружилася вона.— А до чого тут я? Пентос на іншому кінці світу.
— Пошарпаний Правитель згоден чекати, каже Мерис, допоки ми не попливемо у Вестерос.
«А якщо ми взагалі ніколи не попливемо у Вестерос?»
— Пентос належить пентосянам. І в Пентосі магістр Іліріо. Це він влаштував мій шлюб з халом Дрого й подарував мені драконові яйця. Це він послав до мене вас, Бельваса і Гролео. Я багато чим йому зобов’язана. І я не збираюся віддячити йому, віддавши його місто якомусь перекупному мечу. Ні.
— Ваша світлість дуже мудра,— уклонився сер Баристан.
До них приєднався Гіздар зо Лорак.
— Ти бачиш, який сьогодні чудовий день, кохана?
Він допоміг Дані сісти в паланкін, де стояло поряд два високі трони.
— Чудовий для тебе, мабуть. І не такий чудовий для тих, хто сьогодні загине ще до заходу сонця.
— Усі люди помруть,— сказав Гіздар,— але не всі загинуть славною смертю під хвалебні крики міста.
Він махнув солдатам, які стояли при дверях:
— Відчиняйте.
Площа, прилегла до піраміди, була вимощена різнобарвною цеглою, від якої мерехтливими хвилями здіймалася спека. Всюди юрмилися люди. Хтось їхав у паланкінах чи портшезах, хтось — на віслюках, чимало було піших. Дев’ять з десятьох рухалися в західному напрямку широкою мощеною дорогою, яка вела до Дазнакового бійцівського кубла. Коли люди побачили, як з піраміди з’являється паланкін, у передніх рядах зірвалися вітальні крики, які поширилися по всій площі. «Дивина,— подумала королева.— Мене вітають на тій самій площі, де я колись посадила на палю сто шістдесят трьох великих панів».
На чолі процесії рухався великий барабан, розчищаючи перед нею вулиці. Поміж ударами гирявий герольд у сорочці з блискучих мідних дисків гукав до натовпу, щоб розступився. Бом! «Ідуть!» Бом! «Дорогу!» Бом! «Королева!» Бом! «Король!» Бом! Слідом за барабаном ступали по чотири в ряду бронзові бестії. Деякі з кийками в руках, інші з ратищами; всі вони були вдягнені у складчасті спідниці, шкіряні сандалії і строкаті плащі, пошиті з різнобарвних квадратних клаптиків, що нагадувати мали різнокольорову цеглу Міріна. На сонці сяяли маски: вепри й ведмеді, кані та кваки, леви, тигри й бики, змії з роздвоєними язиками й моторошні василіски.
Дужий Бельвас, який не любив коней, ішов попереду паланкіна в безрукавці з заклепками, і з кожним кроком його смаглий живіт підстрибував. Позаду паланкіна верхи їхали Іррі та Джикі з Аґо та Рахаро, потім Резнак у пишно оздобленому портшезі з балдахіном, який захищав голову