Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

Володарем цінного артефакту виявився воєначальник Тінатіну, менталіст Азарій. Мене одразу насторожив той факт, що це маг думки, а покопавшись у спогадах за останні кілька днів, дійшла висновку, що всі представники правоохоронної системи – це підлеглі Саркіса. Що ж, не скажу, що здивована. В будь-якому разі, буде нагода перевірити того на лояльність.

Коли двері за мною нарешті закрилися, відрізаючи весь інший світ, я полегшено видихнула, сіла в позі лотоса та сконцентрувалася, прислуховуючись до власної магії. Резерв для того, що я задумала, досі був недостатнім, хоч релакс у ванній та їжа його трохи підбодрили. Тоді я відкрила очі та поглянула у сторону магічних дверей. На щастя, я добре знайома з азами технологій артефакторів, а тому знаю, що в основу всіх своїх винаходів ті кладуть накопичувачі.

Увімкнула магічний зір. Справді – вся площа доски окутана магічними потоками, що мов вени, збігаються до енергетичного серця в районі ручки. Поклала туди долоню та спробувала налаштуватися на накопичувач – нічого не вийшло. Хм... а що як спробувати не витягнути енергію з кристалу, а просто уплести в робоче плетіння свої зміни? По ідеї, плетіння на основі існуючих магічних потоків, підхватить енергію від джерела, а не від мене.

Я задумалася. Ідея була ризиковою. Якщо не вдасться – закляття потягне з мене останні краплі сили. А якщо спрацює, то я отримаю додаткову охоронку на випадок підстави з боку менталістів. З чверть години я зважувала всі «за» та «проти», перш ніж зробити кінцеве рішення. Врешті дійшла висновку, що спокій вартий ризику.

Знову увімкнула магічний зір, уважно оглянула закріплюючі вузли закляття та його якорі. Робота виконана дійсно майстрами своєї справи, Карлайнові б сподобалося. Та все ж, не сучасниками, а тому край до якого можна підібратися, я все ж знайшла. Задоволено посміхнулася і прийнялася акуратно відчіпляти магічне мереживо від якоря. Коли нарешті незавершений край закляття телімпався у моїй руці, я глибоко вдихнула та видихнула. Пів діла зроблено, проте попереду найскладніша частина – доплести свою фічу. Роблю ще один глибокий видих та пробую змінити форму плетіння вільного краю.

З першого разу у мене не вийшло і нове закляття розсипалося у мене на пальцях. Тоді я наважилася прикріпити початок краплиною своєї магії і о, чудо! Склейка потягнула енергію від накопичувача і налилася силою. Всім мереживом пройшлася легка блакитна хвиля, видаючи цілительське начало надбудови.

Витерла піт з чола, що виступив у процесі роботи та прийнялася акуратно закріплювати допрацьований край плетіння назад на якір. Коли все було готово, я вкотре полегшено видихнула та нарешті дійсно могла розслабитися та спокійно поспати. А той, хто вирішить потривожити мене, засне поруч. Так, саме просте та надійне сонне закляття я дов’язала на охоронну систему дверей. А звук падаючого тіла я точно почую, тож абсолютно задоволена своєю роботою, залізла під ковдру та солодко стулила повіки. Сон прийшов моментально.

Мені снився університет та Аля у яскравій червоній спідниці. Ми спішили на пару з історії, лив сильний дощ і ми геть промокли. Забігаючи у аудиторію, я побачила за кафедрою Карлайна. Той також упізнав мене та повідомив, що з цього дня він наш новий викладач. Я вже хотіла обуритися, проте раптом у мій сон увірвався шум ззовні. Щось упало.

Я перелякано підстрибнула на ліжку, швидко усвідомлюючи, що це новий напад. Увімкнула світловий кристал і побачила на підлозі мирно сплячого, кого б ви подумали – самого воєначальника Азарія разом з невідомим мені легіонером. Не довго думаючи, я затягнула обидва тіла у камеру, а потім стягнула форму з охоронця, одянула її на себе, ховаючи волосся під шолом та вибігла у коридор підземелля.

Стараючись зберігати спокій, я вийшла на вулицю та попрямувала до Верховної палати. Після несанкціонованого проникнення, є лише одна людина, що здатна мене захистити. Принаймні я на це надіялася, піднімаючись сходами до зали з куполом. На вході мене зупинили охоронці. Зробивши максимально грубий голос, який було в моїх силах, я відповіла тим:

- У мене термінове повідомлення для старішини Саркіса від воєначальника Азарія.

- Ти новенький? – спитав один із них.

- Так. – відповідаю коротко, непіднімаючи очей.

- Твоє ім’я? – запитав інший.

- Юрай. – ляпнула перше, що прийшло в голову.

- Не пам’ятаю такого... – задумався перший легіонер.

- Я теж. – підозріло вимовив другий.

- У мене дійсно термінове повідомлення для старішини. Це стосується обраної. – витягаю свій останній козир я. Охоронці завагалися.

- Добре, проходь. – мовив нарешті перший і мене пропустили.

Всередині полегшено видихнула і попрямувала до дверей, що ведуть у сіру башню. Сміливо припустивши, що планування домівок всіх старішин одинакове, піднялася на три поверхи вверх та постукала у двері. За кілька хвилин мені відчинив Горацій у піжамі, певно теж спав. Побачивши мене, чаклун насупив брови.

- Що трапилося? – запитав той суворим голосом, а до мене дійшло, що маг прийняв мене за охоронця, тому швидко стягнула з голови шолом. Світле хвилясте волосся каскадом розсипалося по плечах та спині.

- Доброї ночі. – привіталася я. Горацій підняв брови від здивування.

- Оріано? Що ти тут робиш? І чому в такому вигляді? – чаклун відійшов у сторону пропускаючи мене в кімнату.