Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

- Нічим. – Горацій скривився. – Він говорить, що прийшов уточнити чи тобі нічого не треба і взагалі намагався видвинути в твою адресу судовий позов за несанкціоноване втручання у механізм дверей і за напад на воєначальника.

- Он як. – Я підняла праву брову.

- Так. Проте Саркіс вчасно приструнив свого підлеглого, тож все добре. Лише зніми по дорозі своє прокляття. – маг духу втомлено побрів у бік дивану, а потім розлігся на ньому, витягнувшись усім тілом, тож я поспішила покинути обитель.

- Тоді до зустрічі через дві години.

- Угу. – пробурмотів чарівник, коли я вже закривала двері з іншої сторони.

Охоронці на вході у круглий зал скоса зиркнули на мене, але нічого не сказали. Воно і не дивно, адже я досі розгулювала у формі їхнього колеги. А тому поспішила змінити незручний одяг на щось більш підходяще моїй натурі. Коли по венах запульсувала магія, світ ніби знову наповнився фарбами, а в житті запалав сенс, тож я не йшла – мов летіла по мармурових сходах, непомічаючи нікого навколо.

Раптом зупинилася від неочікуваної думки, що прострілила в голові. Я ж трималася і висіла на мотузці з власної магії. Тобто вогонь в моїх пальцях став чимось матеріальним! А як щодо, скажемо, крил? Чи змогла б я зіткати крила з чистого полум’я та взлетіти на них як справжній дракон? Ця шалена думка настільки міцно заполонила моє серце, що я і не помітила як зайшла у кімнату і машинально попрямувала на балкон, де розкинула руки в сторони та закрила очі, згадуючи свій політ над хмарами. І просто вдихала сухе пустельне провітря, принесене жарким вітром.

- Леді Оріано? – погукав хтось позаду. За голосом упізнала свою служницю.

- Я тут. – повідомила Асії своє місце знаходження.

- Доброго дня. – за мить пролунало привітання у мене за спиною. – Охорона передала, що ви повернулися. – було помітно, дівчина хоче сказати щось ще, проте стримується.

Певно цікавить де я весь цей час була? А може чому я у формі легіонера? Байдуже, відповідати на жодне із запитань я не збиралася, а навіть навпаки.

- У нас мало часу. За дві години рада старішин, яку я не можу пропустити, тож приготуй мені щось особливе. І я голодна. – Асія кивнула, розуміючи натяк.

- Це все? – лише уточнила дівчина.

- Так. Я буду у ванній. – служниця покинула балкон, а за мить за нею закрилися двері вітальні.

Я ще з хвилину вдивлялася у далекий горизонт в надії побачити широкий розмах драконячих крил, а потім попрямувала у ванну кімнату.

До зустрічі Асія готувала мене мов на весілля! Звідкись дістала дорогоцінні прикраси, сині атласні туфлі на м’якій підошві, теж прикрашені блискучими камінцями. І сукня! Вона перевершила всі мої очікування! Не впевнена, що саме так одягаються на робочі зустрічі, проте примірявши цю неземну красу, зняти її вже не змогла. Насичено-блакитна, зроблена з найлегшого шифону, який лише можна уявити! Над грудьми тканина збиралася металевими гравійованими затискачами, а ззаду і зовсім спліталася у суцільну, ледь помітну косу з вкрапленнями діамантів, відкриваючи спину. Я була мов живий мерехтливий вогник! Поли сукні спокусливо і водночас владно розвівалися під час руху. Завершувала образ срібна діадема, в якій я вперше з’явилася на Теї. Посміхнулася. З того моменту не пройшло і тижня, а здається минуло більше року. Наскільки насиченими подіями були ці дні.

Потім служниця допомогла вкласти моє волосся на тейський маневр: половину сплітаючи на потилиці, половину розпускаючи. Вогняні пасма, до яких я досі не могла звикнути, вирішили заплести у косички та також закріпити вьюнастим візерунком на маківці. Загалом своїм виглядом я була цілком задоволена, а тому у прекрасному настрої попрямувала у бік карцера.

У верхню палату зайшла впевненим та розміреним кроком. Старішини вже зайняли свої місця і про щось між собою перемовлялися, проте по мірі мого наближення, розмови уривались, а їхні погляди проводжали мою постать. Ще на початку я помітила, що для мене також приготували трон збоку Аламеї. Не такий пишний як у старішин, але і не просто стільчик. Я зрозуміла, що місце призначене для мене за кольором оббивки – ясно-блакитної.

- Проходь, сідай. – вказав рукою Горацій у сторону віщунки. – Це буде твоє місце. Ми подумали, що не гоже тримати таку почесну гостю постійно на камені істини. – він лукаво посміхнувся і я зрозуміла, що то був жарт.

- Дякую та турботу. Це велика честь для мене. – поклонилася, виражаючи свою вдячність та повагу, а потім сіла у трон.

- Рада тебе бачити. – прошепотіла тихо Аламея, стиснувши мою долоню.

- Навзаєм. – так само тихо відповіла я тій, легенько всміхнувшись.

- Що ж, коли всі в зборі, пропоную почати. – оголосив владно Горацій. – Найперше, леді Оріано, від імені мого народу та верхньої палати старішин, хочу перепросити за те, що вчасно не попередили про небезпеку збоку драконів, внаслідок чого стався прикрий інцидент. Я особисто відправив учора листа владиці народу Мусіми, Ельдарові Аліосману, вимагаючи пояснень. Коли відповідь надійде, ти перша про це дізнаєшся.

- Дякую. – тактовно подякувала я.

- Друге. – продовжив маг духу. – Пророцтво, про яке ти мене запитувала, дійсно існує. Аламеє? – він глянув на жінку і та протягнула мені маленький згорток папіру. Судячи з кольору, дуже давній.