Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

Я розгорнула сувій і зачитала в слух:

«10.03.1084.

Сьогодні померла одна з найвидатніших провидець в історії – Юнона алі Естер. Проте смерть її не була даремною. На останніх хвилинах життя вона зробила сильне передбачення, в якому йшлося про спасіння Теї від крилатої нечесті.

Це – жінка-чаклунка, у венах якої тектиме три гілки магії. За словами Юнони, вона принесе мир та спокій на планету і покладе край кровопролитній війні між драконами та людьми.

Ми не знаємо, чи доживемо до цього часу, адже у нескінченній війні наші сили тануть. Проте заповідаємо своїм нащадкам не втрачати надії та чекати на пришестя володарки трьох стихій.

Єлізал онре Аввал

Авенір кер Сарванті

Юнія алі Естер»

- І це все? – я підвела погляд на жінку у фіолетовому балахоні.

- Так. – коротко відповіла та, я лише кивнула. Не густо.

- А Єлізар, Авенір та Юнія – це.. – на встигла закінчити питання як мене перервав Горацій.

- Тодішні старішини.

- Ясно. – згорнула пергамент та звернулася до сучасників. – Можна я залишу це поки у себе?

- Навіщо? – спантеличено викрикнув Саркіс, якого до цього ніби і не було.

- Раз весь світ вважає, що тут ідеться про мене, то, здається, цілком справедливо, що я хочу ознайомитися з цим..Гм... документом, більш ретельно. – продовжувала наполягати на своєму. Старішини коротко переглянулися.

- Добре. – нарешті промовив Горацій. – Ти права, воно належить тобі. – я задоволено кивнула. – А тепер перейдемо до історії з твоїм викраденням. Прошу, розкажи нам всім, що з тобою трапилося від початку до кінця.

І я розповіла. Про викрадення, про бій у пустелі, про клітку і про політ верхи на золотому драконі. Згадуючи кожен момент, я ніби знову проживала ті емоції. Мене трусило то від страху, то від обурення, то від захвату. Старішини ловили кожне моє слово, неперебиваючи, і, здається, перебували у такому ж стані як і я. Принаймні Аламея постійно то захоплено вскрикувала, то перелякано затуляла вуста руками. Закінчила розповідь на моменті, коли знайшла воєначальника разом із охоронцем на порозі карцеру.

- Достатньо. – зупинив мене Горацій. – Далі ми знаємо.

- Я не вірю, що вона змогла заклясти дракона, будучи на межі магічного вигорання. Це не під силу навіть найуспішнішим менталістам. – обурливо викрикнув цей самий найуспішніший менталіст.

- Можу повторити все дослівно на камені істини. – одразу зайшла з козирів я.

- Не потрібно. Ми тобі віримо. – з нажимом промовив Горацій, пронизуючи поглядом мага думки. – На сьогодні маємо ще і без того багато справ. – після цих слів він перевів погляд на вхідні двері. – Охороно, пускайте першого.

І понеслось те, що я одразу охрестила «буднями ради старішин». Один за одним приходили люди, бідкаючись на різні проблеми. Кому не вистачає води, кому грошей. Хтось втратив дар, а хтось просить пророцтво. З-поміж варіацій запитів, один траплявся найчастіше – це скарга на драконів. Раз за разом заходили люди із розповідями про те, як крилаті монстри то худобу покрали, то будинок знесли, то дівчат обезчестили. На всі скиглення містян та селян, старішини лише стурбовано кивали та обіцяли обов’язково розібратися.

Я полегшено видихнула, коли охоронець повідомив, що більше охочих поспілкуватися з головними магами немає. Самі чаклуни теж виглядали втомленими і це не дивно. Уважно вислухати та допомогти сотні знедолених людей – чимала робота. Горацій сказав на прощання, що мені не обов’язково приймати участь у таких слуханнях, проте я пообіцяла їх відвідувати. Хоч у ролі символа для підтримання морального духу. На тому і розійшлися.

Коли повернулася у свої покої, то зрозуміла, що за Тейським часом уже вечір і мене не було аж чотири години. Раптом у животі сумно забурчали залишки обіду. Покликала Асію та попросила принести мені вечерю, а сама заходилася втілювати у реальність ідею, яка прийшла мені у голову ще під час ночівлі у карцері.

Розтягнула на всю плошу балкону тоненьке блакитне мереживо і почала вплітати у нього видозмінене закляття часткового наркозу та спалювач звуків – засіб від прослуховування, що я запозичила у бурштинових. Тоді для втілення цієї геніальної ідеї у мене не вистачило б ні концентрації ні сил, зате зараз! Вже за кілька хвилин я задоволено споглядала як мерехтить магією на сонці моя нова охоронна система. Коли служниця попрощалася та покинула мене, начіпила таке ж павутиння на вхідні двері.

- Тепер можна спати спокійно. – промовила сама до себе і пішла змивати із себе рештки цього дня.

А ще за кілька годин мене розбудив раптовий звук падаючого тіла та розбитого скла. На моєму лиці розцвіла самовдоволена усмішка – ось і перша муха попалася у мою пастку. Швидко одягнулася та вибігла у вітальню аби привітати випадкового гостя, а потім шоковано завмерла посеред кімнати.

Неочікувано ним виявився сам вожак народу Мусіми, Ельдар Аліосман.