Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

З усього вище сказаного у мене залишалося лише одне питання:

- Ви мене ж не відправите назад на Серапіон? – запитала акуратно.

- Ні. – твердо похитав головою чоловік. – Я був радий, що ти за власною волею вирішила лишитися тут, проте, якби прийшлося, ми б вимушені були застосувати силу. – від його слів, тілом побігли мурахи.

- Отже я – полонянка?

- Ні. Ти вільна робити у рамках планети все, що тобі заманеться. Я не відаю в чому саме заключається твоє призначення та місія, тому дій так як підказує тобі серце. Але думки аби покинути планету одразу викинь з голови. Принаймні доки на Теї не буде миру. – я тяжко видихнула. Нічого такого, до чого б я вже не була готова, не почула, але все рівно засмутилася.

- А можна побачити те пророцтво? – залишалася маленька надія, яку я попри всі жарти долі, не втрачала.

- Ми представим його тобі на нараді за день. Пам’ятаю ти сама наполягла на такому терміні. Чи вже щось змінилося? – Горацій зацікавлено повів бровою, а я раптом згадала першу причину свого візиту у обитель мага духу.

- Ні. Не змінилося. – підстрибнула знервовано на місці. – Я не хочу контактувати з магами доки мій резерв не відновився. Тож аби уникнути небезпечних ситуацій, я попросила свою служницю підготувати мені для ночівлі найзакритішу кімнату. – Горацій махнув головою, показуючи що в курсі всього. Я продовжила. – Не подумайте, що я чіпляюся до вашої системи охорони, хоч і після мого викрадення не робити цього складно, але навіть в таких умовах я вирішила перестрахуватися. – чаклун знову насупив брови, тож вирішила швидко закінчувати розповідь, поки він не придумав собі чого лишнього. – Я вплела у закляття захисту дверей сонне прокляття, що відправляє у сон кожного, хто входить у кімнату.

- І-і-і? – протягнув серйозно сивочолий чоловік.

- І саме через це я і прийшла. Мій сон порушили завчасно. – розвела руками я.

- Але ж доступу в карцер немає ні в кого, окрім Азарія?

- Саме його я і побачила, сплячим на порозі, разом з якимось охоронцем. – нарешті закінчила свою розповідь. Горацій підірвався на ноги.

- Тобто ти хочеш сказати, що вони зараз там, сплять у камері? – здається той не вірив своїм вухам. Я лише покивала головою на знак згоди. – Ходімо, необхідно у всьому розібратися. – а оце вже ні.

- Я перепрошую, але саме тому я сюди і прийшла. Як уже було сказано, мій магічний резерв не дозволяє наразі забезпечити мені абсолютно ніякої гарантії безпеки, тож якщо можна, я б залишилася тут..

- Тобі нічого зі мною не загрожує. – перебив мене сильний чоловічий голос.

- І все ж, я б воліла не виходити. – продовжувала стояти на своєму і Горацій таки здався.

- Добре. Хоча, повір, твої опасіння безпідставні. – він направився у спальню, певно переодягатися. Через кілька хвилин повернувся та одразу попрямував до дверей. – Почувайся як в дома. Захочеш спати – ліжко в твоєму розпорядженні. – двері за ним закрилися.

Спочатку, розгулювала по вітальні, в надії дочекатися повернення чаклуна, проте втома таки взяла своє і я пішла спати, в надії, що у вежі одного зі старішин мене все ж не шукатимуть. На щастя, так і сталося. Наступну добу мене ніхто не турбував, де спав Горацій я і гадки не мала. Коли кілька раз виходила у вітальню, то заставала лише тацю з їжею та чарівним кремом, самого чаклуна як вітром здуло, певно трапилось щось важливе.

Коли резерв майже відновився і я відчула себе набагато краще, вирішила, що можна повертатися і до себе, проте вхідні двері виявилися зачиненими. Неприємно, але очікувано. Що ж, буду чекати на хазяїна вежі. Оглянувши вітальню, помітила невеликий стелаж з книгами позаду письмового столу. Підійшла аби роздивитися поближче і, можливо, почитати щось аби згаяти час.

Серед специфічної літератури, яка стосується магії духу, знайшла також карту Теї та кілька праць по анатомії драконів. Всі вони зводилися до однієї думки – куди треба бити, щоб убити ящура. Від кровожерливості картинок, що візуально доповнювали описи, мене занудило. А ще, чомусь, стало шкода рептилій.

Тоді я відкрила карту. Як і казав Карлайн, вся Тея – це велика пустеля. Майже відсутні річки та озера, що вже говорити про моря та океани. На всій планеті нарахувала не більше двох десятків великих міст, включно з Авіталем, поряд з яким, хтось червоним олівцем обвів у кружечок низку скель посеред пустелі. Одразу здогадалася, що саме там і розташовувалося Ельдарове царство.

Раптом замок у дверях провернувся і вони покірно відчинилися перед володарем вежі.

- Доброго дня! – мовив той одразу як помітив мене. Я підвелася та вийшла з-за столу.

- Доброго. Я чекала на тебе.

- Справді? Приємно. – він по-доброму посміхнувся.

- Так, я почуваюся набагато краще, тож хотіла б повернутися до себе. – Горацій лише кивнув головою, пропускаючи мене до виходу.

- Будеш сьогодні на зібранні? – запитав чаклун у спину.

- Так, а коли воно? – обернулася та поглянула магу ввічі.

- Приблизно за дві години.

- Чудово! Встигну привезти себе до ладу. – посміхнулася я. – чим закінчилася історія з Азарієм?