Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

- А вам не сказали? – наважилася та на питання.

- Як бачиш. – знизала плечами я.

- Оу... – вона зам’ялася, явно зважуючи кожне своє наступне слово.

- Ну і? – поквапила я ту.

- Існує пророцтво. – нарешті почала свою розповідь Асія. – Сто років тому, коли між драконами та людьми йшли кровопролитні війни, дуже сильна віщунка, Юнона, на смертному одрі побачила видіння. Вона сказала, що володарка трьох стихій врятує Тею та принесе мир. – дівчина щасливо поглянула на мене. – Це ви та, кого передбачила Юнона. Ви – володарка трьох стихій.

Щось подібне мені розповідав ватажок ящурів, але ж де частина про винищення драконів?

- А яким чином я маю добитися миру, сказано? – вирішила перевірити здогад.

- Вигнати драконів з Теї. – повним упевненості голосом, промовила та.

- Це десь написано? Що Юнона саме так сказала?

- Ні... – служниця явно не розуміла до чого я веду. – Але ж як інакше? – запитала вона.

- Ось це я і намагаюся вияснити. – промовила сама до себе. – Добре, а що зараз? Тобто, настільки я зрозуміла, кровопролитна війна закінчилася?

- О! Пророцтво Юнони так вселило надію на скоре спасіння нашому народові, що ми змогли відбити атаки народу Мусіми. А пізніше і домогтися перемир’я та територіальної недоторканості. – закінчила розповідь Асія, а я задумалася.

- Тобто коли дракони мене викрали, то це було порушенням домовленості? – скоріше до себе ніж до дівчини звернулася я, проте та відповіла.

- Угу. Старішина Горацій навіть планував висилати до Ель-Хаджару послів з офіційним зверненням, проте в останній момент передумав. – а ось це вже цікаво.

- Чому?

- Не знаю точно, - служниця задумалася, - говорили, що старішина Саркіс його відмовив. Буцім-то, для чого створювати прецедент для порушення миру, якщо ви вже мертві. А якщо не мертві, то виконуєте своє призначення і тоді не варто вам заважати. – вона знизала плечима.

- Зрозуміло.

Все дійсно стало ясно, як божий день. Саркіс явно веде подвійну гру, підставляючи мене. Не здивуюсь, якщо саме з його подачки мене і викрали. От тільки в чому його інтерес? Певно я довго не відповідала, тож Асія запитала:

- Вам щось потрібно чи я можу бути вільною?

- Зачекай, я маю ще одне питання. Чому дракони та люди воюють? Звідки ящури взагалі з’явилися тут? У наших архівах не вказано, що Тею населяють дракони, тому для мене зустріч з ними була чистим сюрпризом! – щиро зізналася я, на що дівчина співчутливо кивнула.

- Розумію. Річ у тому, що народ Мусіми з’явився близько двох сотень років тому і ніхто не знає звідки вони прийшли. Поговорюють, що і самі дракони не знають.. – я витріщила на неї очі. Як це не знають?

- Тобто? Вони ж не могли з’явитися нізвідки. – розвела руками я, але дівчина лише сумно посміхнулася.

- Так і було. Вони просто з’явилися і все. – пояснення виглядало більше ніж підозріло, але це ми ще вияснимо у старішин.

- Добре, а чому ви воюїте? – задала останнє питання, що мене хвилювало. Раптом Асія замнулася. – Ну?

- Так це, дракони погані. Вони прийшли на нашу землю і почали спалювати людей. Тому і війна...

- Угу. – здається дівчина не розуміла, навіщо питати і так очевидні речі, проте у мене не було повної упевненості, що все біле – насправді біле.

Варто буде над усім гарно подумати та ретельно підготуватися до дебатів зі старішинами. Є у мене відчуття, що ті не захочуть так просто відправляти мене назад на Серапіон і ця історія з перекрученими потоками магії лише блеф. В будь-якому разі, я молодець, що змусила чаклунів принести мені клятви. На таких засадах переговори пройдуть менш болісно. Але перш за все варто відновитися, а для цього – поїсти та поспати.

Після цієї думки я потягнулася до рушника.

- Приготуй мені одяг для сну та накажи підготувати спальню десь у підвалі з потужним замком. Найближчі дві ночі я тут не спатиму. – служниця поклонилася та пройшла до шафи з одягом. Я тим часом закінчила купання та замоталася у рушник.

- Ось. – Асія простягнула мені ніжно рожеву нічну шовкову сорочку та халат на зразок кімоно.

- Дякую. – взяла у руки одяг та повішала на дверці шафи. – На маленькому столику у вітальні я залишила крем, що зробив для мене лікар. Принеси його, будь ласка. Допоможеш мені натертися. – служниця пішла за ліками, а я дістала та одягнула білизну, а наверх нічну сорочку.

За хвилину Асія повернулася, а ще за десять подалася підшукувати мені тимчасовий прихисток. Мені, тим часом, принесли довгоочікуваний чи то сніданок, чи то обід.

Комора, в якій мені доведеться провести наступних 48 годин була більше схожа на карцер, проте я не жалілася. Найголовніше – тут були надійні двері, які відкрити та закрити може лише маг на якого артефакт налаштований. Асія повідомила, що ці двері – одна з останніх розробок артефакторів перш ніж ті покинули планету і такий механізм стоїть лише тут, у скарбниці та у архіві.

І так, моя спальня виявилася камерою для особливо небезпечних злочинців. З однієї в’язниці у іншу – мило. Проте, як я уже казала – краще вже так, ніж проснутися завтра під сонцем серед пустелі.