Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

Горацій та Аламея спрямували збентежені погляди на Саркіса, а той злякано зиркнув у мій бік. Отак, нехай знає, що зі мною неварто грати у свої ігри. Повернулася до чаклунів спиною та піднялася у місцевий госпіталь.

****

Як тільки за іносвітньою принцесою закрилися тяжкі двері храму медицини, між головними магами Теї розгорілася сварка.

- Чи ти здурів?! – викрикнула Аламея, прострілюючи розлюченим поглядом мага думки. – Заклясти обрану! Подумати страшно! – жінка підняла руки до неба.

- Я не заклясти, а прочитати її думки спробував аби знати до чого нам готуватися на тій зустрічі. – буркнув Саркіс.

- І? – склав руки на грудях Горацій. Менталіст розчаровано видихнув та розвів руками.

- Нічого. Ніколи не бачив настільки потужного блоку. Звідки тільки сили взялися? Ви ж самі бачили – білявка на нулі!

- На то вона і обрана. – підняла догори палець Аламея. – Не смій її чіпати.

- Почекай жінко. – зупинив ту Горацій і звернувся до менталіста. – Кажеш не зміг зломати? Ти – найсильніший менталіст у Всесвіті, прямий нащадок славного Октопуса? – Саркіс лише розчаровано кивнув, підтверджуючи слова мага духу. – Хм... тут є над чим подумати. – Горацій задумливо погладив свою бороду.

- А я вам про що! З цією обраною не все так просто, серцем відчуваю. – роздмухував сумніви друга менталіст. – Як би ця дівка нам боком не вилізла. Все ж із драконами у нас уже сто років як перемир’я, що не так і погано. – старішини погодилися з його словами. Це надихнуло Саркіса на продовження. – І потім, чи пам’ятаєте ви, щоб за весь час ворожнечі, дракони хоча б раз повертали своїх полонених? Ба більше – сам Ельдар Аліосман приніс обрану на своїй спині просто до нас у руки! Що як ми не правильно зрозуміли пророцтво і чужинка стане на бік народу Мусіми у битві проти нас? – Саркіс схопився за голову, занурюючи пальці у кудлате каштанове волосся. Краєм ока він помітив, що обоє старішин всерйоз задумалися над його словами і ледь помітно посміхнувся, направляючи на них майже невидиме жовте плетіння.

- Ти правий. – промовив за хвилю Горацій. – Варто у всьому детально розібратися. В тому числі – наскільки чужинці можна довіряти. Аламеє, –  чоловік звернувся до віщунки, –  знайди, будь ласка, пергамент із пророцтвом. Хочу його перечитати. Та й думаю, наша гостя після своєї пригоди, виявить теж бажання з ним ознайомитися.

Чаклунка кивнула та попрямувала до своєї вежі, Горацій пішов у сторону центрального корпусу, і лише Саркіс залишився стояти посеред площі, споглядаючи як віддаляються його колеги. Коли чаклуни відійшли на достатньо велику відстань, менталіст махнув рукою, гукаючи до себе одного зі своїх охоронців.

- Так, повелителю. – промовив тихо той.

- Зв’яжить із драконами. Дізнайся, що пішло не так і чому ця бісова дівка досі жива! – зашипів розлючено верховний менталіст.

- Слухаюся, повелителю. Зараз усе зроблю. – легіонер поклонився та побіг у сторону східних руїн.

Саркіс теж не став затримуватися. Ще раз пильно оглянув площу, кинув останній, повний ненависті погляд на госпіталь та попрямував до своєї вежі.

****

Як і більшість лікувальних установ, тейський аналог мед закладу всередині був виконаний у білих відтінках із світло-зеленими елементами, такими як занавіски чи вазони. У госпіталі мене зустріла магиня-віщунка у білому кімоно, що певно виконує роль чергової медсестри, та провела до лікаря. Той, очікувано, виявився магом духу – сивочолий, кремезної статури, однак без бороди, чоловік років тридцяти п’яти. Він назвався Міродаром і як далі виявилося, є меншим братом Горація. Кумівство і тут, не іначе!

Пильно оглянувши мене, Міродар виніс вердикт, який я і так знала – мій магічний резерв абсолютно пустий. Останні крихти енергії я вклала аби заклясти дракона, тож лікар заборонив магічити ще дві наступні доби. Потім приготував мені мазь від опіків та відправив відпочивати.

По поверненню у свої покої, перше, що зробила, це гукнула Асію аби вона пролила трохи світла на події, що відбулися за останні двадцять годин. На мій подив, дівчина дивилася на мене мов на привида.

- Щось не так? – запитала у неї.

- Пробачте! – схвильовано вигукнула та. – Просто ще ніхто ніколи не повертався живим з драконьочого лігва, тому у замку вже почалися поминальні приготування, коли ви з’явилися посеред площі верхи на драконі! Одразу видно – обрана... – в її голосі відчувся трепетний захват у сумуші з божественним обожнюванням. Настільки солодко, що мене аж знудило і я розвернулася в сторону дверей у спальню.

- Іди за мною. – наказала Асії.

Ми пройшли повз ліжко і зупинилися лише у ванній. Тут я нарешті скинула те лахміття, в яке Ельдар мене загорнув, Асія сором’язливо опустила очі.

- Ти чого? – запитала, залазячи у теплу воду. Тіло одразу запекло у місцях сильних опіків. Тобто майже всюди.

- Пробачте, пані. Не звикла бачити оголених людей. – на її щоках виступив рум’янець.

- Це ти у драконів ще не гостювала! – фиркнула я, проте, помітивши як дівчину перетрусило від цих слів, зрозуміла, що жарт був невдалий. – Добре. Просвіти мене, будь ласка, чому ти назвала мене обраною, та що там за історія із пророцтвом? – служниця здивовано на мене поглянула.