Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

Кривлячись від болю, таки приймаю сидяче положення і приємно помічаю, що хтось додумався мене одягнути. Хто б це не був – дякую. Хоч, судячи зі пухирів по всьому тілі, запізно. Прислухаюся до внутрішніх відчуттів та роблю невтішні висновки – резерв майже на нулі. Зважаючи на ниючий біль у кістках – все пішло на регенерацію після падіння. О Господи! Скільки ж метрів там було?! Сто? Двісті? Після такого люди взагалі виживають?

Інтуїція підказує, що ні – якщо тільки ти не цілитель. Мені пощастило, проте чи на довго? Адже я всерівно залишаюся бранкою. Опираючись на стіну, пошкутильгала до ґратів та глянула вниз. Так і думала, на цей раз ящури занесли ще вище. Тепер від землі мене відділяє пів сотні метрів – не менше.

Засмутившись, побрела назад та сіла у кутку, де залишилася лежати ковдра із моєї спальні в Тінатіні. Певно в ній мене і викрали. По щокам побігли скупі струйки сліз. За що цього разу? Кому вже встигла перейти дорогу менш ніж за п’ять годин перебування у абсолютно чужому світі? Коли це все скінчиться і чи кінець взагалі буде?

Закрившись долонями та повністю віддавшись у липкі пазурі відчаю, я і не помітила, що вже не сама.

- Ей! – почулось збоку клітки. – Жива? – голось здався знайомим.

Підняла заплакані очі і зустрілася з поглядом одного із викрадачів. Судячи з червоного шраму на шиї – тим самим, що скинув мене на пісок. В душі одразу розгорілося полум’я ненависті. Захотілося перетворити покидька на попіл та розвіяти над схилами Тартантопу у найвітряніший із днів! Проте вчасно взяла себе у руки. Варто контролювати спонтанні викиди магії. В моєму стані кожен маленький вогник може стати причиною магічного вигорання, а тому обираю іншу тактику. Хутко витираю сльози та гордо підіймаю голову. В будь-якій ситуації, не варто забувати, що в моїх жилах тече кров двох королів.

- Чому ти голий? – задаю питання максимально холодно, наскільки це можливо, проте чоловіка (чи дракона) це лише розсмішило. – Не бачу нічого смішного. – констатувала я, коли той почав не просто сміятися, а відверто ржати. Кинувши на збоченця призирливий погляд, вирішила ігнорувати того. За пів хвилини він взяв себе у руки і промовив:

- Із всіх речей на світі тебе цікавить лише те, чому я голий? Я, дракон-перевертень? Серйозно? – він знов почав ржати, цього разу ще сильніше.

- Ну досить. Я зрозуміла. – виставила руку вперед, зупиняючи новий напад істерії у цього недоящура. – Питання тупе. Згодна. Просто я не звикла, що навколо люди голі ходять. – склала руки на грудях та гордо випрямила спину. Дракон продовжив посміхатися, проте не вголос.

- Прошу підмітити, – почав той, – що ти також не у королівській сукні з’явилася. А зараз на тобі і зовсім чоловічий саронг. Під яким нічогісінько немає... – він солодко розтягнув слова останньої фрази, а я залилася по вуха червоною фарбою сорому.

- Ви викрали мене, коли я спала. – спробувала якось відбілити своє ім’я, проте марно. Тим не менш, викрадач вмить посерйознішав і в його очах спалахнув лихий вогник.

- Не за те тобі треба зараз переживати. – промовив він спокійно та серйозно, а я щиро вразилася самоконтролю та швидкістю реакцій цього дракона-перевертня.

- За що мені переживати? Ви всеодно мене уб’єте. – підіймаюся на ноги та підходжу до ґратів. Такі речі варто говорити, дивлячись у очі. – Відверто кажучи, я не розумію, чому досі жива. – незнайомець здивовано повів бровою. Він явно не очікував такої зухвалості з моєї сторони.

- А ти смілива. Я б навіть сказав – шалено смілива. – дракон пройшовся вздовж клітки, проводячи довгими пальцями по металу решітки.

Про себе відмітила його поставу та горду ходу. Так ведуть себе лише люди наділені владою, отже переді мною якщо не головний, то близький до вожака представник. Чи яка в них тут ієрархія. А значить мені може випасти шанс договоритися.

- Як тебе звати? – його питання витягнуло мене з кола оптимістичних роздумів.

- Оксана. – сказала, незадумуючись, а потім вирішила виправитися і уточнила – Оріана де Лібертас, королева Лагосу, що на Серапіоні. – І гордо ледь кивнула головою.

Проте той і бровою не повів. Здалося, що він кожен день по декілька раз бере королев інших світів у заручники.

- Серапіон? Ніколи не чув. – лише і видав дракон.

- Це інша планета. – пояснила я.

- Угу. – лише і кивнув мій викрадач. – Звідки у тебе магія полум’я, ще й такого дивного відтінку? – я закотила очі.

- Моя мама – чистокровна цілителька, а тато – чистокровний маг вогню. Ну і я успадкувала трошки того і трошки того. – коротко повідала крилатому історію своєї появи.

Певно моя розповідь його вразила, адже дракон поринув у свої роздуми на кілька хвилин і не звертав на мене та світ загалом абсолютно ніякої уваги, тож вирішила якось поновити наш діалог.

- А з ким я маю честь розмовляти? Ти не представишся? – акуратно поцікавилася я.

- Ельдар  Аліосман. Вожак крилатого народу Мусіми. – серйозно відповів той, а я зраділа, що виявилася правою і зі мною розмовляє представник влади. Тому одразу вирішила брати бика за роги та роставляти всі крапки над і.

- Послухай, я вірю, що ви могли викрасти мене помилково і я щиро перепрошую, за вчинені незручності та маленьку сутичку, тож давай тут і зараз розійдемося мирно і забудемо один одного як страшний сон! – для підвищення ефекту, я навіть руку на серце поклала, проте переді мною, здається, стояв сам камінь.