Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Потомственою відьмою виявилася біловолоса симпатична дівчина років двадцяти в джинсах і білій блузці.

— О, старий знайомий! — усміхнулася дівчина. — Як здоров'я? — запитала.

— Здоров'я добре, — відповів Лев, скоса поглядаючи на Марі за те, що його сюди притягнула, — але я вас не знаю.

— Зате я вас знаю, — серйозно мовила дівчина. — Я була в машині, на яку ви впали 21 грудня 2012 року в час, коли світ був відкритий для див. Бо один світ вмирав, а інший народжувався.

— Я щось схоже вже чув, — мовив спантеличено Безрукий.

— Я в курсі. Від ката, привид якого гуляв ратушею, — сказала відьма, не відпускаючи Левового погляду.

Безрукий з докором глянув на Марі.

— Ми не знайомі, — вгадала докір відьма. — З Марі ми не спілкувалися, вона мені нічого про вас не розповідала. Вас обох до мене на прийом записала моя подруга. Так що... прошу завчасу не винити невинну жінку. Тим більше, я її не чекала. Я чекала вас! Тішить, що хоч і з запізненням, але ви з'явилися. Так що...

— Звідки ви все знаєте? — запитав Лев розгублено.

— На те я відьма, — усміхнулася дівчина. — Але давайте до справи — в мене нині ще цілий список людей. Треба заробляти, поки вдається. Правда ж?

Лев не відповів. Марі вдала, що питання не до неї, і теж змовчала.

— Зараз я вам розповім, що мені відомо. Потім кину карти. Потім кожен піде своєю дорогою, бо я не хочу втягувати себе в битву привидів. До того ж задавнену, і я так розумію, на смерть... Я причетна до вашої історії, бо саме привид безрукого ката, коли я була на навчальній практиці в міській раді, відкрив у мені дар відчувати тонкі енергії і бачити наперед...

— Як? — запитала Марі.

— Як — моя справа. Цього вам знати непотрібно, — різко обірвала відьма й усім своїм виглядом дала зрозуміти, що зараз спілкується з Левом. — Тому я обіцяла йому допомогти. Я мала вчасно доставити його в короткий проміжок відкритості світів до вашого тіла, пане Леве. Щоб його душа вселилася у вас, і ви таким чином фантастично вижили. Я знала лише адресу. Без квартири. Хто ви і що будете викидатись з вікна — я не знала. Я бачила, як ваша душа покидає тіло, а в нього вселяється душа привида. І все. Ще я знала, що ви мене обов'язково знайдете через одне-єдине питання, яке вас неймовірно хвилюватиме і фактично не дозволятиме діяти. Так що зразу ж відповідаю — ви не божевільний. Коли, як і через кого ви на мене вийдете, я не знала. І не дізнавалася. В моїй роботі перше правило безпеки — не лізти туди, куди тебе не просять. Не можна занадто заглиблюватись у чужі долі. А без дозволу власника — й поготів. Я кину карти, ви запитаєте, що вас цікавить, я відповім, що побачу, ви мені заплатите — і до побачення. Домовились?

— Так, — відповіла Марі замість Лева, якого сказане відьмою так ошелешило, що він не міг говорити, тільки безмовно ворушив губами.

— Ви дозволяєте цій жінці бути присутньою при ритуалі гадання і задавати запитання від вашого імені і про те, що стосується вас? — запитала суворо відьма, й надалі прицілюючись до Левових очей. Здавалося, вона хотіла випровадити Марі за двері.

Лев закивав головою в знак згоди.

— Дозволяю, — нарешті заговорив не своїм голосом.

Дівчина відкрила тумбочку, де стосами були складені запечатані гральні карти. Вона взяла одну колоду, переглянула карти, перерахувала, деякі відклала вбік. Довго перемішувала, потім розклала на столі, водночас коментуючи побачене.

— Ви знайомі недавно, — сказала. — Ви лікар, так? — звернулася відьма до Марі. Та кивнула. — У вас з паном Левом є великий шанс стати друзями. Близькими друзями. Або ворогами. Запеклими ворогами. Не розумію. Роздоріжжя страшенне. Куди Лев зверне на роздоріжжі, така буде розв'язка. Проблем море. Аж страшно. Не думала, що буду причетна до несення вами такого хреста... Все!.. — відьма наче збожеволіла. — Більше я не можу говорити! Я не одна! Дуже багато сильніших за мене на вашому шляху. Вони мені наказують мовчати!.. — відьма спітніла, на її чолі крапельками зібралася волога, наче на пляшці з реклами пива. — Я перепрошую, я сама в шоку. До того ж ви, — вона звернулася до Марі, — не ви. За вами полює дуже небезпечний чоловік. Для всіх...

Відьма затрусилася і більше не могла промовити й слова. В неї зробилися великі круглі очі і застиглий погляд. Ще страшніший, ніж у Лева, коли він на початку зустрічі слухав розповідь про себе.

Марі кинулась у кухню і принесла горня води. Відьма жадібно випила до дна. Здавалося, у ній поселився страх і сковував все її тіло.

Заговорив Лев.

— Мені підписувати договір, присланий катом? — запитав рішуче.

— Н-не знаю, — відповіла відьма. — Я вам сказала найголовніше: ви не божевільний. Далі вирішуйте самі. Я й так переступила поріг дозволеності, я не мала права так далеко заглядати. Я тепер не можу гарантувати собі безпеки. У світі, куди я заходжу, свої жорстокі правила гри... Господи, чому всі хочуть моєї крові?.. До побачення...

— А