Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
Хьярго накинув на оголене тіло Веди сорочку і сказав із легкою посмішкою:
– Я залишу вас, щоб ви поспілкувалися вільно, по-родинному!
Потім, примружившись, пильно подивився в темне обличчя прибулого і зник у глибині коридору.
Веда хотіла затримати його, але в наступну мить вирішила, що він має рацію. Це тільки між нею і братом. А стосунки Евлура з Х’ярго – зовсім інша історія, і вони самі мають її завершити.
– Що ж, – заговорила вона, – як бачиш, твої пророцтва не збулися! Година сонцестояння минула, я повернула і силу, і спогади.
Веда хотіла підпалити кімнату, створити ураган, землетрус, направити до землі якусь камету, але вчасно схаменулася.
Х’ярго має рацію. Настільки бездумне застосування руйнівної сили зашкодить світу людей, а такого результату вона зовсім не бажає.
Але її необачний порив не сховався від уваги Евлура.
– Бачу, розумію! – усміхнувся той, – Ймовірно, я дещо проґавив, і людські життя вплинули на тебе сильніше, ніж я припускав, ніж усі ми припускали...
Його погляд був безтурботним, а голос спокійним.
Веда згадала, що Евлур і раніше дуже м'яко намагався нав'язати їй своє бачення подій, що відбуваються в усіх світах, але в ту пору це її лише забавляло.
До того ж брат завжди був щирий у своєму коханні до неї, ніколи не прикидався, не приховував справжніх почуттів. Він був амбітний і твердо вірив у те, що його вчинки найвірніші, але думку сестри цінував безумовно. Якби влада в Ісвельлані не передавалася по жіночій лінії, то кращого правителя годі й шукати!
Почувши слова Евлура, Веда насторожилася, але постаралася і виду не подати, що вона збентежена.
Якщо брат каже правильно, то вона провела в людському тілі не одне життя. Згадати б! Але відновилася тільки пам'ять минулого, тих часів, коли вона була Ведалеєю, інше вкривала густа пелена забуття.
– Краще тобі вирушити в Ісвельлан, братику! – сказала вона, – мій божевільний шлях завершено, ми подолали те безглузде прокляття і, як і раніше, разом! Я повернуся в Араош... До речі, я досі зла на вас за те, що ви зробили з Х’ярго! Це, щонайменше, було нечесно... Як удар у спину...
Вислухавши її з ласкавою посмішкою, Евлур сказав:
– Можливо, я й порушив деякі правила. Якби вампір відповів на погрозу, то я не знаю, чим би завершилося наше протистояння. Але я знав, що він не наважиться відповісти...
– Тоді це подвійна підлість! Сам як вважаєш?
Вона говорила нарочито розкуто і грубо, щоб Евлур повною мірою усвідомив: як раніше вже не буде ніколи. Не важливо, якою колись була її душа. Побувавши в людському тілі вона змінилася, і зміни ці незворотні.
– Я всього лише хотів, щоб ти сама вирішила його долю.
– Ось я і вирішила... Ми будемо разом. Проведемо всі церемонії, як заведено в Араоші.
Евлур зробив крок до неї. Веда чекала, поки він наблизиться.
– Я нізащо не стану просити вибачення! – сказав Евлур, – я, як і раніше, вважаю, що проклятий вампір тобі не пара, але твоя воля – закон для Ісвельлана!
Він повільно взяв її руку і притиснув до своїх грудей.
– Тобто, ти згоден? – поцікавилася Веда і руку не відняла.
– Так! І не тільки я. Ісвельлан слабкий без своєї королеви, а нам потрібні сили.
– Ти й справді не збираєшся нам заважати? Адже я пам'ятаю, як ти ненавидів Хьярго.
– Він винен у багатьох бідах…
Веда зітхнула, але промовчала. Спогадів було занадто багато, і з ними потрібно було розібратися, зрозуміти, що в них вірно, а що справді приносить нещастя.
– Але я дам вампірові ще один шанс. Думаю, що в Ісвельлані вам буде краще. Залиште Араош для Дорліс. Це те, що я хотів тобі сказати. Зрештою, хто стане батьком твоєї дитини, не так уже й важливо. Головне, що вона народиться в обумовлений термін, а з твоїм поверненням на трон, Ісвельлан знову набуде сили.
– Добре! – заговорила Веда після недовгих роздумів, – Я повернуся в Ісвельлан через три дні. Ти правильно зауважив: я надто довго була в тілі людини, позбавлена і магії, і спогадів, тож так чи інакше, а чимось завдячую світу людей. У мене тут були свої прихильності, свої справи. Я маю їх завершити. Щоб мій відхід нікому не зіпсував життя.
– Розумію! Твій концерт був дуже величний... Голос і вміння зачаровувати – те, що не змогли змінити століття! – захоплено промовив Евлур і наступної миті знову став серйозним: – Отже, третього дня все буде готово до вашого прибуття. Ми влаштуємо пишну урочистість з приводу вашого весілля.
– І визнаєте Х’ярго королем Ісвельлана? – про всяк випадок уточнила Веда.
– Визнаємо. Щоб особисто я не думав про вампіра, але від цього він не перестає належати до дуже давнього і могутнього роду тих, хто населяв землю від початку…
Евлур поцілував її теплу руку, повернувся і, не прощаючись, зник у темній глибині дзеркала.
Веда побігла коридором до кухні. Хьярго готував для неї гарячі бутерброди. На плиті диміла кава.