Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Слухала гудки в слухавці й одночасно – власне серце. Але воно билося спокійно й неквапливо. Лікар не відповів.

Вона повернулася в кімнату і сіла на ліжко. Але щойно   жбурнула телефон на підлогу біля ліжка, він задзвонив.

Веда мовчки вислухала, коротко відповіла:

– Добре! – і відключилася.

– Ось і все! Усе закінчено, з адвокатом зв'язалися. Кремація   завтра, – повідомила вона і сама здивувалася, як байдуже пролунав її голос, потім запитала: – То чи потрібно мені там бути? Як ти вважаєш?

–   То ж був твій герой… – Х’ярго знизав плечима.

Сіро-рожеве світло окропило стіни кімнати. Крізь прочинене вікно долинуло  виття  пожарної сирени і змовкло, потім донеслися гучні збуджені голоси.  Десь завищала жінка і  п'яно, майже істерично розреготалася.

Місто прокидалося, відроджувалося до життя. Але ці звичні звуки вихідних днів дратували Веду.

– Що зі мною відбувається? – кусаючи губи, запитала вона, – Мене лякає власна байдужість. Невже поклик Зальгара такий сильний? І справа не в тому, що сталося між нами...

– У чому ж? – Х’ярго піднявся і сів на ліжку поруч із нею.

– Спробую пояснити, – зітхнула Веда, – Так от... Мені здається, що все, що було до мого потрапляння до Зальгара, – це просто сон або фільм, який я подивилася, не беручи участі в ньому. Навіть Гнат. Я перестаю розуміти, хто я така: Веда зі світу людей чи Ведалея – королева гірських шаманів... Веда готова була померти за любов до Гната, а для Ведалеї – він чужинець, незнайомець, який нічого не значить... Я розповім тобі, зараз мені легко про це говорити. Про Гната... Слухай. Ось є така байка, що перший чоловік, у якого дівчинка закохується  – її батько. Мій батько був хороший, добрий, але відсторонений. Я погано його знала. Гнат затьмарив мені світ. Мені навіть здається, ні, я точно пам'ятаю, тільки не смійся, як він узяв мене на руки відразу після народження.  А потім він завжди був поруч зі мною. Я знала, що прийомна, мені говорили про це, щойно я почала розуміти. Може, це неправильно, але таке рішення теж ухвалив Гнат. Напевно, він удочерив мене для себе, а його сестра та її чоловік   були так, усього лише прикриттям... Напевно, самотньому чоловікові ніхто не дозволив би взяти дитину. Я ось усе думаю, а чому він не одружився? Адже одруженому простіше було б домогтися удочеріння! – Веда повернулася і, насупившись, подивилася на Х’ярго. 

Але обличчя того було серйозним  – він уважно слухав.

– Так чи інакше, він вибрав інший спосіб добути мене собі... Спершу я не зовсім розуміла, що і як відбувається. Гнат став центром мого світу замість батька й матері.  Коли він був поруч, я почувалася  такою щасливою,  такою коханою...

Веда переривчасто зітхнула.

– Не кажи, якщо важко, – мовив Х'ярго.

– Ні, я повинна поговорити про це. Раніше я ні з ким не обговорювала свої почуття до Гната. Він перший чоловік, до якого я відчула інтерес як до чоловіка. Ми жили разом, але я прекрасно розуміла: Гнат мені не рідня. Але він готовий на все заради мене. І це викликало в моїй душі непередаване відчуття щастя. Тож означає, що через декілька років ми зможемо бути разом, одружитися. Різниця у віці мене нітрохи не бентежила, я її і зовсім не сприймала. Може, я продовжувала любити його за інерцією. Я порівнювала з ним усіх чоловіків і розуміла, що вони не варті й одного його погляду... Напевно, почуття до нього вросло так глибоко, що вирвати його з душі можна було тільки з неймовірним болем. Тож я, як могла підігрівала це почуття, продовжувала роздмухувати вогонь... До того ж, Гната завжди оточували таємниці. І я неусвідомлено прагнула до тих таємниць, страшенно  хотіла розгадати!   А тепер його немає, а таємниця так і залишилася нерозгаданою! Я хочу, щоб це закінчилося, Х'ярго! Я не зможу жити одночасно у двох світах, поки не зрозумію, хто я насправді… До того ж Гнат…

Її одкровення перервав новий телефонний дзвінок.

Веда подивилася на номер і не відповіла.

– Вікторович, щоб його... Ніяк не заспокоїться... Заміж кликав, навіть каблучку купив. Раніше я думала, що це Гнат йому дав добро. Утім, може й дав, адже він розумів, що ті заручини – курам на сміх. Але я побоююся, що Вікторович не відступиться... Звик отримувати бажане. Гната він боявся і поважав, а тепер... Невже його доведеться вбити?

– Забудь.  Не думаю, що він ризикне порушити кордони, – відповів Х’ярго.

– Багато хто вважав мене всього лише додатком до Гната і був упевнений, що без нього я ні на що не здатна... А тепер я дуже багата спадкоємиця! На мене відкриється полювання! – сказала Веда і посміхнулася мстивою посмішкою.

Порив вітру проник у вікно, ковзнув по підлозі й обвився навколо її ніг.

Веда  здригнулася. На неї раптом навалилася така втома, що не залишилося сил опиратися.

Вона лягла на ліжко, кинувши голову на коліна Хьярго. Розуміла, що цей спокій – ненадовго і хотіла насолодитися його останніми годинами. Сонцестояння як і раніше, лякало її.

Х’ярго обережно переклав її голову на подушку і поцілував у скроню.

– Відпочинь трохи...

– А що робитимеш ти?

– Приготую що-небудь на сніданок.

– Ти вмієш готувати?