Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
— Дю Шайю, — прохрипів він, — пусти мене. Ти що, не розумієш: якби я хотів тебе вбити, я б вже давно це зробив!
Минуло ще кілька довгих митей, і нарешті вона злегка розтулила зуби.
— А чому це ти хочеш допомогти мені? Річард торкнувся власного нашийника:
— Я теж полонений. І я добре розумію, що значить — носити нашийник. Нехай я поки не можу звільнитися сам, але постараюся звільнити тебе.
— Але ж ти — чарівник, — сказала Дю Шайю, все так же недовірливо дивлячись на нього.
— Тому я і став бранцем. Жінка, моя супутниця, повинна відвезти мене в один будинок, який називається «Палац пророків». Вона каже, що, якщо я не потраплю в цей Палац, мій дар вб'є мене.
Яка жінка? Відьма з великого кам'яного будинку?
— Вона не відьма, але щось на зразок чарівниці. Це вона одягла на мене ошийник, щоб силою привести мене до Палацу.
— Але, якщо ти звільниш мене, — заперечила Дю Шайю, — маженді не дозволять тобі пройти через їхні землі, і ви не потрапите у великий кам'яний будинок.
— Я сподіваюся, — відповів Річард, — що коли я допоможу тобі повернутися до твого народу, то ви пропустите нас через вашу землю, а може, навіть дасте нам провідника.
Вона хитро посміхнулася:
— Ми зможемо вбити відьму. Річард похитав головою:
— Я не вбиваю людей без необхідності. А головне, мені все одно треба потрапити до Палацу, щоб з мене зняли нашийник. Інакше я загину.
Дю Шайю мовчала. Він терпляче чекав.
— Я не знаю, чи кажеш ти правду, — сказала вона нарешті, — чи просто хочеш вбити мене. Але якщо ти переріжеш мені горло… Що ж, адже мене все одно повинні вбити. Тоді хоча б ці пси більше не будуть гвалтувати мене. А якщо ти говориш правду, я отримаю свободу, але нам доведеться звідси тікати: адже ми на землі маженді.
— Я дещо придумав, — відповів Річард. — Я постараюся влаштувати втечу.
— Але ти можеш зарубати мене, і вони залишаться задоволені. — Полонянка насупилася. — Тоді ви зможете спокійно дістатися до цього вашого Палацу. Ти не боїшся, що вони вб'ють тебе?
— Боюсь, — зізнався він. — Але набагато більше боюся того, що до кінця днів буду згадувати твої величезні очі і каятися, що не допоміг тобі.
Дю Шайю скоса подивилася на Річарда.
— Може, ти й чарівник, але ти не дуже розумний. Розумні люди намагаються уникати небезпек.
— Я — Шукач.
— Що значить «Шукач»?
— Довго розповідати. Але, загалом, це означає, що я завжди намагаюся добитися справедливості. Ось цей меч — чарівний, і він допомагає мені. Він називається Меч Істини.
Дю Шайю важко зітхнула і знову поклала голову йому на коліна.
— Що ж, спробуй звільнити мене — або убий. Я ж все одно вже майже померла.
Річард взявся за меч, а іншою рукою вхопився за її нашийник. Магія-меча знову захлиснула його. Він напружив всі сили і вдарив клинком по нашийнику.
Пролунав металевий дзвін. На всі боки полетіли уламки. Потім настала тиша. Дю Шайю сіла, обмацуючи шию. Не виявивши крові, вона радісно заусміхалася:
— Його більше немає! Ти звільнив мене від нашийника, а моя голова залишилася на місці!
Річард зробив вигляд, що обурений її словами:
— А я що казав?! Ну а тепер нам треба забиратися звідси. Швидше!
Він повів її до виходу, через ті ж похмурі кімнати. Дійшовши до дверей в кімнату варти, Річард звелів їй залишитися і почекати.
— Це ще навіщо? — Запитала Дю Шайю. — Ти ж обіцяв, що не залишиш мене тут. Річард зітхнув:
— Я повинен роздобути для тебе одяг. Не можна ж тобі йти в такому вигляді…
Вона оглянула себе.
— Чому ж? Хіба я не хороша? Багато чоловіків говорили мені…
— Ну що за народ! — Прошипів він. — З тих пір, як я восени покинув батьківщину, я набачився голих баб більше, ніж за все життя. Але жодна з вас ще не здавалася мені…
— Та ти почервонів! — З усмішкою перебила вона.
— Жди мене тут! — Пробурчав Річард і вийшов у сусідню кімнату.
Він не дав стражникам часу на розпитування. — Де одяг цієї жінки? Ось цього вони ніяк не очікували.
— Одяг? А навіщо… — Почав було один. Річард загрозливо подивився на нього.
— Хто ви такі, щоб вимагати пояснень у духів? Робіть, як вони велять! Дістаньте її одяг!
Всі четверо в страху і подиві втупилися в нього і кинулися до ящиків, на яких стояли лампи. Відкриваючи всі дверцята, вони гарячково трусили всі речі.
— Ось! Знайшов! — Закричав стражник, витягаючи дивне світло-коричневе плаття, на яке були нашиті довгі різнобарвні стрічки. — І ця штука теж її. — Він витягнув з шухляди шкіряний пояс.
Річард вихопив одяг у нього з рук, наказав стражникам чекати тут і поспішно вийшов, не чекаючи розпитувань. Побачивши, що він приніс, Дю Шайю ахнула.
Вона пригорнула різнокольорове вбрання до грудей, і сльози виступили у неї на очах.
— Моє молитовне плаття! — Вигукнула вона. Обійнявши Річарда за шию, Дю Шайю почала покривати його обличчя поцілунками, але він відсторонив її.
— Гаразд, гаразд, одягайся скоріше! Дю Шайю посміхнулася і почала одягатися. Сукня, як виявилося, ледь прикривало їй коліна. Коли вона підперезалася, Річард відмітив, що за її пораненої нозі все ще тече кров. Ставши на одне коліно, він звелів їй підняти поділ.
Дю Шайю здивовано подивилася на нього.
— Я
