Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

Він не дуже уявляв собі, як відшкребе твердий замерзлий бруд, але знав: доведеться це зробити.

— Починай прямо зараз, — гаркнула мати. — Поки світло. Коли стемніє, я хочу, щоб ти сходив у місто, до Латеї, за ліками для мене.

Тепер він знав, чому вона шукала його в хліві.

— Коліна знову болять, — поскаржилася вона, ніби бажаючи обірвати всі можливі заперечення з його боку.

Він ніколи не заперечував. Хоча і хотів деколи. А вона завжди знала, про що він думає.

— Сьогодні ти почнеш в хліві, а завтра можеш прибирати бруд всюди, поки все не вичистиш. А до кінця дня ти повинен сходити мені за ліками.

Обі потягнув себе за вухо і втупився в підлогу. Він зовсім не хотів бачити Латею, жінку з цими ліками. Він її не любив. Вона завжди дивилася на нього, як на нікчемного черв'яка. Вона була злісною, як фурія. А що ще гірше, вона була чаклункою. Той, кого Латея не любила, неодмінно зазнавав страждань. Всі боялися Латеї, тому Обі не відчував себе в своїй нелюбові до неї самотнім.

— Я сходжу, мамо. І принесу ліки. І ти не турбуйся, я почну віддирати цей бруд, зроблю все, як ти сказала.

— Мені доводиться розтлумачувати тобі кожну дрібницю, так, Обі? — Мати пропалила його поглядом. — Не розумію, який сенс ростити такого марного виродка, — додала вона ледь чутно. — Мені б слід було на самому початку прислухатися до поради Латеї.

Обі часто доводилося чути, як їй шкода себе, що залицяльники більше не приходять, що ніхто так і не захотів одружуватися на ній… Обі був прокляттям, яке вона несла, шкодуючи про скоєне. Позашлюбний син з самого початку доставляв їй одні клопоти. Не будь Обі, вона, можливо, змогла б знайти собі чоловіка, який забезпечив би її…

— І щоб ніяких дурниць в місті… Не затримуйся там.

— Не буду, мамо. Мені дуже шкода, що в тебе сьогодні так болять коліна.

Вона знову огріла його палицею:

— Вони б так не хворіли, якби не треба було пасти великого тупого бика, наглядаючи, щоб він робив, що слід.

— Так, мамо.

— Ти яйця зібрав?

— Так, мамо.

Вона з підозрою оглянула його, потім засунула руку в кишеньку лляного фартуха і витягла монету.

— Скажи Латеї, щоб вона тобі теж зробила засіб. Може, ми зможемо позбавити тебе від зла Володаря. Якщо вдасться вигнати з тебе зло, може бути, ти не будеш таким нікчемним.

Час від часу мати шукала засіб від того, що вона називала його «гріховною натурою». Вона пробувала різні зілля. Коли він був малий, вона часто змушувала його пити пекучий порошок, який змішувала з мильною водою. Потім вона замикала Обі в загороду в хліві, сподіваючись, що зло не захоче там бути, що вилетить із замкненого в неволі земного тіла.

У тій загородй не було перегородок, як у стійлах у тварин. Загорода була зроблена з щільно підігнаних одна до одної дощок. Влітку там було жарко, як у духовці. Коли вона змушувала Обі приймати пекучий порошок, а потім тягнула його за руку в загороду і замикала там, хлопчик ледь не вмирав від страху: а раптом вона вже не випустить його або ніколи не дасть попити води?.. І він радів, коли вона приходила бити його — адже для цього доводилося випускати бранця, — і він верещав від радості, а вона своїми побоями намагалася змусити його замовчати…

— Ти купиш у Латеї мої ліки і засіб для себе. — Мати тримала в руках маленьку срібну монету, злобно примруживши очі. — І не витрачай нічого на жінок.

Він знав, що, кажучи про жінок, вона насміхалася над ним.

У Обі не діставало сміливості заговорювати про що-небудь з жінками. Він завжди купував тільки те, що говорила йому матір. І ніколи ще не витрачав гроші на що-небудь стороннє — він боявся гніву матері.

Він дуже не любив, коли вона веліла йому не витрачати гроші даремно. Адже він ніколи їх даремно і не витрачав. При цьому у нього виникало відчуття, що вона намагається змусити його думати так, як він ніколи не збирався. У нього виникало почуття провини, хоча він і не робив нічого поганого. І це перетворювало будь-які його думки в злочин, навіть якщо злочинних думок у нього не було.

Він потягнув себе за вухо, яке вже палало.

— Я їх не витрачу, мамо.

— І одягнися попристойніше. Не як безмозкий бик. Мені вже й так за тебе соромно перед людьми.

— Добре, одягнуся, мамо. Подивишся.

Обі збігав у дім, приніс фетрове кепі і коричневу вовняну куртку. У такому одязі було не соромно піти в Греттон, що знаходився в парі миль на північний захід. Мати спостерігала, як він повісив речі там, де вони не забрудняться, аж поки він не збереться в місто.

Совковою лопатою Обі почав зчищати твердий, наче камінь, бруд. Сталева лопата дзвеніла, ніби дзвін, кожен раз, коли він з риком вгризався в замерзлу землю. Осколки чорного льоду, як від вибуху, розліталися на всі боки, забризкували штани. Кожен з них був всього найдрібнішої піщинкою, вирваною з темної гори бруду.

Обидві судилася довге робота. Але він її не боявся. Часу в нього було в надлишку.

Мати кілька хвилин спостерігала за ним з дверного отвору, щоб упевнитися, що він працює в поті чола. Залишившись задоволеною тим, як йде справа, вона зникла, залишивши придурка роздумувати про майбутні відвідини Латеї.

«Обі».

Обі завмер.

Щури, знову повернувши голови, теж затихли. Їхні чорні оченята спостерігали за тим, як він спостерігає за ними.

Обі почув, як за матір'ю зачинилися двері. Мати, прядильниця, відправилася прясти вовну. Пан Тачман привозив їй шерсть, з якої вона пряла нитки для його ткацького