Право на кохання - Софія Вітерець

Тільки те й робила, що м’яла в своїх руках хустинку, врешті таки сховавши до потаємної кишеньки, які завжди дошивала собі до одягу. Проте навіть тоді, коли вже не тримала вишиту тканину в руках, відчувала ті аромати лаванди та троянди, що йшли від неї.

— О, голуб’ята, а що це ви тут забули? — пролунав насмішкуватий голос охоронця, після якого я миттю відскочила від Дартена. — Так помчали сюди, що думав, ніби вже щось сталося.

— Пробачте, не хотіли турбувати, просто емоції накрили, — одразу промовила я, розуміючи, що ховати знахідку потрібно від усіх.

— Розумію-розумію, але тут заборонена зона. Повертайтеся назад на свої  лави, — люб’язно промовив охоронець, посміхаючись, а в його очах чітко читалося «Небезпека! Небезпека!».

— Так, звісно, — відкланялися ми та повернулися на свої місця, стежити за боєм Айраска. Хоча нічого не бачили, поглинуті власними думками та переживаннями.