Проклята - Наталка Смеречинська

Але тут було дещо інше. Руки й ноги старої заходилися в якомусь дивному танці, так наче їх  смикав за невидимі ниточки невідомий ляльковод. Це продовжувалося кілька секунд аж раптом стара заклякла і рухи зупинилися.

« Маячня», - подумав протверезілий чекіст і тут же скрикнув, оскільки голова жінки різко піднялась над лежачим  тілом під кутом дев’яносто градусів, порушуючи при цьому всі закони фізики й буття. Та це було ще не саме моторошне. Очі старої повністю залила туманна білизна, а губи кривилися в жахливій посмішці, що пробирала до самих кісточок.

- Рееенннееек! Рееенннеееек! – зашепотіла істота і схилила свою диявольську голову на бік – Я заааберу тебе зі ссссобою до пекла! І всссіххх твоїїххх ззаберрууу ! Весссььь ріддд!! Будддееетее моїїї…

Руки й ноги старої  знову прийшли до руху і, викрутившись під неприроднім кутом, підняли розпороте, закривавлене тіло, як лапки – комаху. Це страховисько підвелося  і поповзло в сторону закляклого від жаху Шейнблата. Ще секунда і воно торкнеться чекіста своїми скоцюрбленими, надприродними кінцівками.

За мить до цього, над головою чекіста пролунав гучний постріл, потім ще і ще… Чудовисько сіпнулося раз, другий, завалившись на підлогу, простягнуло свою кінцівку і торкнулося носка чобіт Шейнблата. А потім, вчепившись в мокру штанину, потягло Ренека на себе. Останній, четвертий постріл, врешті-решт змусив його затихнути.

- Пощастило тобі, товаришу Шейнблат, - спокійний голос сивого чекіста і звук перезаряду пістолета, нарешті вивів начальника ОДПУ зі ступору. Відскочивши в сторону, він не втримався на ногах і, впавши на спину, почав відповзати від потвори, що продовжувала дивитися на нього білесими очима і криво посміхатися.  Його спина вперлася в стіну хатинки й Ренек, заскавчавши, як собача, притисся до неї та почав плакати.  

В цей час його напарник підійшов ближче до тіла і неквапно прицілившись вистрілив у голову істоти, що була колись людиною.

- От недарма казали люди, що стара Вівчариха - відьма. Бреше людський поголос, бреше, але не забріхується…  Ну що ж ти, товариш начальнику, вставай!

Сивий чекіст обернувся до переляканого Ренека й очі його глузливо блиснули в темноті.

- Щ..Щоо вона таке? – заїкаючись запитав Шейнблат, все ще,  не зводячи  очманілих очей з купи лахміття і плоті, що було колись живою істотою і жінкою, а потім перетворилися на страшне  чудовисько.

- Відьма, Ренек, справжня  відьма, – перестав грати роль підлеглого сивий, -  в сьомому поколінні та ще й зі здатністю перевертня. Пощастило тобі сьогодні, що я прихопив з собою срібні кулі. А може й ні…

Вже набагато тихіше пробурмотів  собі під ніс, той, хто так довго вдавав із себе чекіста. А потім підійшов до  Шейнблата і спробував його підвести з підлоги.

- Ні, ні, не чіпай! – забився в дужих руках сивого Ренек – Хто ти такий? Що ти таке?!

- Я людина, Ренек, – посміхнувся сивий, – На відмінну від тебе. Вставай!!!

Вже без церемоній чоловік грубо схопив за шкірку  начальника ОДПУ і підняв його на ноги.

- На! – тикнув йому в руки німецьку солдатську флягу куплену, ще за царських часів – Випий і будемо багаття розводити! Відьму потрібно спалити  та й по всьому. Син її мертвий і прокляте насіння більше не зійде і на них завершиться!

Не слухаючи, що йому каже сивий Шейнблат тремтячими руками відкрив посудину і жадібно припав до горлянки. Його трусило, як при лихоманці, але така звична горілка допомогла хоч трохи прийти до тями. Випивши на одному подиху майже всю фляжку, Ренек приклався носом до рукава і звичним жестом занюхав алкоголь, а потім звів на сивого свої очі, що вже зовсім скоро очманіють під дією горілки:

- Вона мене прокляла! – голос його тремтів відголосом істерики, що тільки трохи відступила, але не збиралася лишати свою жертву, – Відьма мене прокляла і сказала, що забере з собою до пекла!

- Помітив? Молодець! – зневажливо посміхнувся сивий – Я тобі розповім про це, але вже після. Спочатку..

 Другий чекіст обернувся і знову глянув на понівечене тіло  Вівчарихи.

- … спочатку її треба спалити!