Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Звідки ми можемо знати в чому? Він ще не зізнався. У Ніккі закрутилася голова. Кілька жінок до неї знепритомніли під час розмови з Захисником. Руки тримаючих її гвардійців напружилися. Захисник почав вже піднімати руку, щоб звеліти їм відвести її. Але перш ніж встиг це зробити, Ніккі заговорила настільки спокійно, наскільки могла.

— Будь ласка, Захисник, мій чоловік — не баламут. Він нічим не зайнятий, крім роботи. І ніколи ні про кого погано не відгукується. Він хороша людина. І завжди робить те, що йому велено.

На якусь частку секунди, поки Ніккі спостерігала, як по його щоці стікає піт, чиновник начебто про щось задумався.

— У нього є спеціальність?

— Він хороший працівник для Ордену. Він вантажник. Вона зрозуміла, що це помилка, ще не встигнувши договорити. Рука піднялася і змахнула, відмахуючись від Ніккі, як від мошки. Могутнім ривком гвардійці відірвали її від землі і поволокли геть з очей цієї важливої персони.

— Мій чоловік — хороша людина! Будь ласка, Захисник Мускін! Річард не учиняв ніяких заворушень! Він був удома!

Вона говорила правду, як і ті жінки до неї. Вона була зла, що не змогла переконати чиновника в тому, що вона інша. Що Річард інший. Але тепер зрозуміла, що інші прохачі намагалися зробити те ж саме.

Каміль біг слідом за гвардійцями, тягнучими її по темному коридору до бічних дверей, на вихід з кам'яної фортеці. Вечірнє сонцє залило світлом коридор, коли вони відкрили двері. І викинули її на вулицю. Ніккі покотилася по сходинках. Каміля викинули слідом за нею. Він впав обличчям в бруд. Ніккі допомогла йому підвестися.

Стоячи на колінах, вона подивилася на двері.

— Так як з моїм чоловіком? — Продовжувала наполягати вона.

— Можеш прийти в інший день, — відповів один із гвардійців. — Коли він зізнається, тобі скажуть, в чому його звинувачують.

Ніккі знала, що Річард не зізнається ні в чому. Він швидше помре.

Але для цих людей це значення не мало.

— Можу я побачити його? — Ніккі благально склала руки, стоячи на колінах біля Каміля. — Будь ласка! Можу я хоч би побачитися з ним?

Один гвардієць щось шепнув іншому.

— У тебе є гроші? — Запитав він.

— Ні, — гірко схлипнула вона. Гвардійці рушили назад.

— Почекайте! — Закричав Каміль.

Вони затрималися, і він рвонув до них. Задерши штанину, він стягнув з себе чобіт, витрусив з нього монетку і без всякого коливання простягнув срібну монетку гвардійцю.

Той, глянувши на неї, скорчив кислу міну.

— Цього мало для побачення.

Каміль схопив здоровенного солдата за руку, коли той зібрався йти.

— У мене вдома є ще одна. Будь ласка, дозвольте мені сходити за нею. Я бігом! Повернуся буквально через годину. Гвардієць похитав головою.

— Не сьогодні. Побачення для тих, хто може заплатити збір, будуть післязавтра, на заході сонця. Але пускають лише одного відвідувача.

Каміль махнув на Ніккі.

— Його дружина. Вона піде до нього.

Гвардієць оцінюючим поглядом оглянув Ніккі, — посміхаючись, немов прикидаючи, що ще вона може дати за те, щоб побачитися з чоловіком.

— Не забудь принести збір. — Двері зачинилися.

Каміль збіг зі сходинок і схопив Ніккі за руку. Очі його блищали від сліз.

— Що нам робити? Вони протримають його ще два дні. Ще два дні!

Він почав схлипувати від жаху. Хоч Каміль і не сказав цього вголос, Ніккі відмінно зрозуміла, що він має на увазі. Ще два дні тортур, щоб вибити з нього зізнання. А потім вони поховають Річарда на небі.

Ніккі рішуче взяла хлопчину за руку і потягла.

— Каміль, слухай мене уважно. Річард сильний. Він витримає. Йому й раніше доводилося багато виносити. Він сильний. Ти ж знаєш, що він сильний?

Каміль кивнув, закусивши губу і схлипуючи. Боязнь за друга перетворила його знову в дитину.

Всю ніч Ніккі безперервно витріщалась на стелю. А вранці пішла за хлібом. Стоячи разом з іншими жінками в черзі, вона усвідомила, що у неї, мабуть, такий же пригнічений вигляд, як і у них. Вона була в розгубленості. Не знала, що робити. Здавалося, все розсипається на порох.

Наступної ночі вона спала від сила пару годин. Вона перебувала в стані постійної тривоги, рахуючи хвилини до сходу сонця. А коли воно зійшло, то сіла за стіл, вчепившись у окраєць хліба, який збиралася віднести Річарду, і так і чекала, коли цей нескінченний день закінчиться. Сусідка, пані Шарим, принесла Ніккі миску капустяного супу. Вона стояла над Ніккі, співчутливо посміхаючись, і не вийшла, поки не переконалася, що Ніккі з'їла все до краплі. Ніккі подякувала пані Шарим, сказавши, що було дуже смачно. Вона уяви не мала, яким був цей суп на смак.

Наступного ранку Ніккі вирішила відправитися до казематів і чекати там, поки їй дозволять увійти. Вона не хотіла запізнитися. На сходинках сидів Каміль, чекаючи її. Навколо нього стовпилася невелика група людей.

Каміль схопився.

— Я взяв срібну марку.

Ніккі хотілося сказати, що йому не треба платити за неї, що вона сама заплатить, тільки от у неї не було срібної марки. У неї було лише кілька срібних пенні.

— Спасибі, Каміль, я знайду грошей і поверну тобі.

— Не треба мені нічого повертати. Це для Річарда. Я вирішив зробити це для Річарда. Він для мене дорожчий.

Ніккі кивнула. Вона розуміла, що вона б згнила перш, ніж хтось заради неї пожертвував хоч пенні,