Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Скільки разів вона товкмачила йому цю моральну доктрину цими ж словами? І як презирливо, як глузливо, як підступно звучало це в його вустах.

У цей момент Ніккі зненавиділа себе. Якимось чином він перекручує все, за що виступає Орден, все, чому вона присвятила своє життя. Якимось чином йому вдається перетворити чесноту у зло. Ось чому він так небезпечний. Саме його існування загрожує всьому, за що вони борються.

А вона вже така близька. Так близька до розуміння того, що їй так потрібно зрозуміти. Сам факт, що по її щоках течуть сльози, говорив їй, що й насправді є щось, через що вся затія коштує свічок. Через що необхідна. Та невизначена іскорка, що вона бачила в його очах з самого першого миті, вона дійсно існує.

Якби вона могла дотягнутися до цього ще трохи, то тоді змогла б нарешті зробити те, що найкраще. І краще для нього. Яке життя йому належить прожити? Скільки страждань він зможе винести? Їй було ненависно, що вона приречена служити Творцеві таким ось чином.

— Озирнись навколо, Ніккі. Ти хотіла показати мені краще життя, що дає Орден. Озирнись навколо. Хіба воно не прекрасне?

Їй було ненависно бачити один з його прекрасних очей таким заплилим.

— Річард, мені потрібні гроші, що ти заощадив. Щоб витягти тебе звідси, мені знадобляться всі. Чиновник сказав, що потрібно віддати все, що в тебе є.

— У нашій кімнаті. — Він міг лише хрипко шепотіти.

— У кімнаті? Де? Скажи мені де. Він похитав головою.

— Ти ніколи не знайдеш. Потрібно знати однухитрість, щоб відкрити. Піди до Іцхака.

— Іцхака? В транспортну компанію? Навіщо?

— Це колись був його кабінет. Там в підлозі є тайник. Скажи йому, для чого тобі потрібні гроші. Він відкриє його для тебе.

Вона сунула йому в рот ще шматок курки.

— Гаразд. Піду до Іцхака. — Вона похитнулася, спостерігаючи, як він жує. — Мені дуже шкода, що ти змушений віддати все, що зумів заощадити. Я знаю, як важко ти працював. Це несправедливо, що вони забирають це.

Річард знову знизав плечима.

— Це всього лише гроші. Я волію життя.

Посміхнувшись, Ніккі витерла сльози на щоках. Це найкраще, що вона сподівалася почути. Двері відчинилися.

— Опускай спідниці, жінко. Час вийшов.

Коли стражник поволік її геть, Ніккі примудрилася сунути Річарду в рот останній шматок курки.

— Цивільний проступок! — Нагадала вона. — Не забудь!

Йому доведеться зізнатися в цивільному проступку, за який можна заплатити штраф. І тоді вони його відпустять. Будь-який інший злочин означає смерть.

— Не забуду.

Вона потягнулася у нього, поки її волокли геть з крихітної камери.

— Я повернуся за тобою, Річард! Клянуся!

Ніккі нетерпляче крокувала по кімнаті, поки Іцхак копирсався з потайними дверцятами в кутку. Він стирчав там вже досить довго. Щоб дістатися до схованки в підлозі, він відсунув шафу. Періодично він щось бурмотів собі під ніс, лаючись на себе за те, що зробив тайник в такому важкодоступному місці.

— Нарешті! — Він схопився на ноги.

Ніккі сподівалася, що тих жалюгідних грошей, що Річарду вдалося заощадити, вистачить, щоб догодити Захиснику Мускіну. Подумки вона зважувала список осіб, що запропонували грошей в допомогу Річарду.

— Ось, — підійшов до неї Іцхак.

Він квапливо сунув їй в руку важкий капшук. Ніккі подивувалася його тяжкості. Гаманець ледве уміщався в неї на долоні. Дурниця якась. Вона подумала, що Річард, повинно бути, насував туди якихось залізяк для тяжкості. Розв'язавши кошіль, вона висипала вміст на долоню.

Ніккі ахнула. Майже дві дюжини золотих марок. Ні однієї срібноі. Одне золото.

— Благой Творець… — Прошепотіла вона, витріщивши очі. — Звідки у Річарда такі гроші?

Тут було більше грошей, ніж більшість цілком заможних людей бачили за все своє життя. Вона подивилася Іцхаку в очі.

— Звідки у Річарда такі гроші? Той, скинувши з голови свій червоний капелюх, нетерпляче махнув на золото у неї в руці.

— Річард їх заробив. — Ніккі насупилася.

— Заробив? Яким чином? Ніхто не може заробити стільки грошей. У всякому разі, чесним шляхом. — Вона відчула, як у ній закипає злість. — Річард вкрав те золото, чи не так?

— Не будь дурепою, — роздратовано смикнув плечем Іцхак. — Річард його заробив. Він купує і продає товар. — Ніккі рипнули зубами.

— Як він отримав ці гроші?

— Я ж тобі сказав, — сплеснув руками Іцхак. — Він їх заробив своїм горбом. Сам. Він купує різний товар і продає тим, хто цей товар потребує.

— Товар? Який товар? Контрабанду?

— Ні! Товар на зразок заліза і сталі…

— Дурниці! Як він зміг стільки перевозити? Тягаючи на спині?

— Спочатку так. А потім він купив фургон…

— Фургон!

— Так. І коней. Він купує вугілля та руду і продає їх плавильників. Але головним чином він купує метал на плавильнях та продає ковалеві. Коваль витрачає багато металу. Він купує його у Річарда. Ось як Річард заробив гроші.

Ніккі схопила Іцхака за комір.

— Відведи мене до цього коваля!

Ніккі була в люті. Весь цей час вона вважала, що Річард — чесний трудівник, що працював в поті чола, а тепер ось виявила, що його