Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Поки Ніккі йшла по сходах, люди підходили до неї з найкращими побажаннями. Просили передати Річарду, щоб він був сильним і не здавався. І просили сказати їм, якщо вони можуть хоч чимось допомогти або якщо їй знадобляться гроші.

Річард вже сидів кілька днів. Ніккі навіть не знала, чи живий він. Мовчазний похід до казематів був суцільним жахом. Вона боялася дізнатися, що його стратили, або прийти до нього і побачити, що він повільно й болісно вмирає від тортур. Ніккі відмінно знала, як Орден допитує людей.

Біля бокових дверей очікували ще з півдюжини жінок і кілька літніх чоловіків. Всі вони смажилися під палючим сонцем. Всі жінки принесли сумки з їжею. Ніхто не розмовляв. Всіх їх зігнули одні й ті ж страхи.

Ніккі дивилася на двері, а сонце повільно котилося по небосхилу. У наступаючих сутінках Каміль повісив їй на плече свій бурдюк.

— Річард напевно захоче чимось запити курку з хлібом.

— Спасибі, — прошепотіла Ніккі.

Залізні двері зі скрипом відчинилися. Всі подивилися туди і побачили стоячого в дверях гвардійця, який наказав всім наблизитися. Він подивився на клаптик паперу. Коли перша жінка збігла східцями, він зупинив її і запитав ім'я. Вона назвалася, солдат звірився зі списком, потім пропустив її. Другу жінку він повернув назад. Та розплакалася, кричачи, що заплатила за побачення. Солдат відповів, що її чоловік зізнався у зраді і відвідувачі до нього не допускаються.

Звалившись на землю, нещасна завила. Всі з жахом дивилися на неї, побоюючись, що їм загрожує така ж доля. Наступна жінка назвава своє ім'я та пройшла всередину. Ще одна увійшла, а наступній за нею було сказано, що її чоловік помер.

Ніккі тупо рушила вгору по сходах. Каміль схопив її за руку і сунув їй в долоню монетку.

— Спасибі, Каміль. — Той кивнув.

— Передай Річарду, що… Просто скажи, щоб він скоріше повертався додому.

— Річард Сайфер, — відповіла Ніккі гвардійцю. Серце калатало як скажене. Той швидко глянув у список і махнув, щоб проходила всередину.

— Ця людина відведе тебе до нього.

На Ніккі нахлинула хвиля полегшення. Він все ще живий!

Усередині темного коридору чекав інший солдат.

— Йди за мною, — кивнув він. І рушив уперед. На кожній руці у нього бовталося по лампі. Ніккі намагалася триматися ближче до нього, поки вони спускалися по двох довгих вузьких сходових прольотах в сирі підвали.

У крихітній кімнатці, освітленій шиплячим факелом, сидів на лавці і обливався потом Захисник Мускін, розмовляючи з двома чоловіками — молодшими чиновниками, судячи з того, з якою підлесливістю вони його слухали.

Швидко переглянувши простягнутий йому солдатом папір, Захисник встав.

— Принесла збір?

— Так, Захисник Мускін. — Ніккі простягнула монетку. Глянувши на гріш, той швидко сунув його в кишеню.

— Штрафи за цивільні правопорушення занадто завищені, — загадково прорік він, при цьому його темні очі на мить затрималися на Ніккі, перевіряючи її реакцію.

Ніккі облизнула губи. У неї раптом спалахнула надія. Вона пройшла перше випробування, заплативши збір. А тепер цей жадібний виродок вимагає грошей за життя Річарда.

Ніккі заговорила, ретельно підбираючи слова, побоюючись допустити хоч щонайменшу помилку.

— Якби я знала розмір штрафу. Захисник, то, вважаю, змогла б знайти грошей.

Захисник втупився на неї так пильно, що у неї піт виступив на чолі.

— Людина повинна довести, що розкаялася. І виплата величезного штрафу — відмінний спосіб показати своє каяття в цивільному проступку. А якщо менше, то ми зрозуміємо, що каяття нещире. Післязавтра, в цей же час, ті, хто зізнається в такого роду проступках і за кого хто-небудь зможе заплатити призначений штраф, постануть переді мною для вирішення питання.

Він назвав ціну: все, що є. І сказав, що Річарду потрібно зробити. Їй хотілося порвати цьому типу його жирну горлянку.

— Дякую вам, що настільки люб'язно зрозуміли проступок мого чоловіка. Якщо я зможу побачити його, то подбаю про те, щоб його загризла совість.

Чиновник слабо посміхнувся.

— Вже подбайте про це, молода леді. Чоловіки, які проводять там, внизу, занадто багато часу наодинці зі своєю виною, в кінцевому підсумку зізнаються в найжахливіших злочинах.

Ніккі сковтнула.

— Я зрозуміла, Захисник Мускін.

Тортури не припиняться, поки ця людина не отримає гроші.

Гвардієць грубо схопив її за руку і виволік в чорнильно-чорний коридор, тримаючи обидві лампи в одній руці. Вони спустилися ще на один проліт, в самий низ каземату. Вузенькі коридори звивалися у всіх напрямках, повз камери, спеціально зроблені для утримання злочинців. Оскільки каземати знаходилися неподалік від річки, сюди просочувалася вода, так що тут постійно було слизько, сиро і смерділо гнилизною. Ніккі бачила втікаючих у пітьму щурів.

Вони шльопали по щиколотки у воді, і луна кроків розносилося по коридору. Навколо плавали трупики здохлих щурів, що вже розкладалися. Це місце нагадало Ніккі її дитячі кошмари Про Підземний світ, про долю, який, за словами її матері, чекав на тих, хто не виконував свій обов'язок перед іншими людьми.

На кожній низенькій дверці з боків коридору мався невеликий отвір розміром з руку, щоб гвардійці могли заглядати всередину, треба думати. Світла не було ніякого, крім тих ламп, що ніс солдатів, тому що сидячим в камерах дивитися назовні не було потреби. При світлі лампи Ніккі бачила визираючі в ці темні діри очі. З багатьох отворів доносилися крики болю або туги.

Стражник зупинився.

— Тут.