Проклята - Наталка Смеречинська

- На ловця і звір біжить – весело сказав Зіневич – Бачиш он того хлопа в будьонівці? То Марчук. Один з тих, хто поцілив твого Вівчара. Його можеш допоки й розпитати, а я до начальника станції… І Ренеку..

Зупинив Зіневич Шейнблата, коли  той вже збирався рушити до згаданого нквсника.

Хитра посмішка скривила губи начальника малинського управління, але голос його звучав буденно:

- Передавай привіт Остапчуку! – з цими словами Зіневич спокійно розвернувся  і пішов до сірої будівлі станції  побудованої ще при Миколці Душогубу.

Звіряче інтуїція Ренека стрепенулася і підняла голову. Щось було не так! Він озирнувся навкруги ніби намагаючись вихопити поглядом невидимого ворога, що плів свої сітки й ставив пастки на товариша  Шейнблата. Але навколо було тихо, напрочуд тихо і навіть стара не зволила показувати свою моторошну пику.

За спиною Ренека почувся голосний регіт, що змусив його здригнутися. Один з нквсників розповів, щось дуже веселе й Остапчук з Марчуком явно оцінили жарт.

Цей голосний сміх дозволив Ренеку прокинутися і струсити з себе недобрі передчуття. Надто  багато жахів останнім часом зробили з нього параноїка. Щоб не крутили Зіневич і Остапчук за його спиною, з Шейнблатом їм не впоратися. Невже вони думають, що Ренек просто так потрапив в ЧК, а потім НКВД? Якщо так, то вони справді дурні. О, ні, у Шейнблата був свій козир в рукаві про який мало хто знав.  Його двоюрідний брат, Йось Ушеренко був тою самою людиною, що витягнув пропащого  Ренека з алкогольного  угару і дав йому саме головне – владу. Йосю пощастило вчасно відчути куди вітри дують і опинитися в потрібному місті й в потрібний час. Протекція самого Дзержинського  допомогла зайняти Ушеренку тепле місце при ОДПУ  УСРС і брат не забув  про Ренека.

Звичайно, це було не просто проявом родинної відданості та любові, Йосю потрібні були свої, вірні люди, але саме фігура могутнього родича за спиною дозволяла Шейнблату відчувати себе впевнено і безкарно.  

Рішучими кроками Ренек підійшов до компанії  нквсників. Помітивши його, ті ліниво витягнулися в струнку і мляво віддавши честь товаришу начальнику.

- Справилися вже, товариш Шейнблат? – люб’язним тоном запитав Остапчук та Ренек його проігнорував. Обернувшись до  одного з малинських чекістів, того що був в будьонівці, він запитав:

- Ти Марчук?

Але замість того, щоб відповісти швидко і чітко, нквсник в будьонівці глянув за спину Ренека. Що за реакція? Його, начальника  повітового ОДПУ, ігнорують? Чи можливо....

Шейнблат вже збирався обернутися, щоб зрозуміти, що саме привабило увагу Марчука, як дві дужі пари рук схопили його з обох боків.

- Якого біса ви робите? Ану відпустіть мене, наволочі  - начальник ОДПУ спробував пручатися та нквсники добре знали свою роботу.

 Шейнблата скрутили й потягли до товарних вагонів. Марчук підскочив до одного з них і ривком  відчинив двері. Там зразу ж завирувало і злякано відсахнулося людське море. Весь вагон був забитий нещасними знедоленими, страждання яких тільки починалися.

Блискавична думка осяяла Ренека в ту ж мить. Позбутися хочуть від нього, негідники!! Ось що за "привіти" передавали один одному його замісник з начальником малинської НКВС. Та він так просто не здасться. 

Шейнблат засмикав ногами ще сильніше, руки в нього вже були скручені за спиною.

 - Товариш Ушеренко накаже вас всіх розстріляти, покидьки! Відпустіть, інакше гірше буде!

Та душогуби геть не звертали увагу на цей вереск. Не в перше їм доводилося мати справу з такими "концертами", а тут ще й додавалася нотка злої радості від того, що сам начальник радомисльської ОДПУ у повній їхній владі. Ренек абсолютно не вмів товаришувати, а ось ворогів надбав достатньо. 

Не дивлячись на відчайдушний опір ноги Шейнблата уже були закинуті до вагона, лишалося тільки штовхнути його в середину, коли до Ренека, що відчайдушно прутчався,   нахилився Остапчук і прошепотів:

- Прокляття має збутися, Ренеку. Невже ти думаєш, що відьма заспокоїться допоки ти живий?

Ці тихі слова сповнили Шейнблата більшим жахом, ніж розуміння яку долю готують йому колишні співробітники. 

Значить то все йому не наснилося в п'яному угарі?! І відьма, і прокляття весь цей час по справжньому мучили його, а не якесь недобре божевілля, що тихцем прокралося в голову.

Ця звістка  наче висмоктали з Ренека все повітря, разом з жагою пручатися неминучій долі й чекісти скориставшися цією заминкою, легко заштовхнули товариша начальника до вагона, людям під ноги. В ту ж хвилину за спиною Шейнблата з гучним стуком  зачинилися двері занурюючи тісне приміщення  в пітьму. 

 Кілька довгих хвилин Ренек сидів на підлозі неспромога змиритися, осягнути те, де і як він опинився, аж поки над ним не почувся знайомий голос:

- Реееееннннеееекууууу! Рееееенннннеееекккууу! Оссьь тииии й прийййшооов дооо менннеее!

Шейнблат злякано підвів голову, щоб побачити як з темноти до нього тягнуться сотні людських рук, намагаючись схопити, вдарити, розірвати. " Ренек!  Ренек! Шейнблат!"  котився шепіт юрбою. 

Але в запаленому мозку колишнього начальника ОДПУ всі ці руки й голоси виглядали однаково. Старечі, зморщені пальці, білі й з довгими пазурами, тягнулися до Шейнблата з усіх сторін.

Не витримавши Ренек скочив на ноги, гарячково озираючись, але тікати не було куди. Більше того, попри темноту він став ясно розрізняти риси обличчя... Стара була повсюди, дивилася на нього  своїми білесими очима, тягнула хижі пазурі й шипіла:

- Рееенннннееекккууу! Тиии мійййй!

 Перед тим, як перший удар збив колишнього начальника радомисльської ОДПУ Ренека Шейнблата з ніг, товарний вагон на скромній малинській залізничній станції оголосив його розпачливий крик:

- Ні!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

***

Остапчук замислено дивився  в слід потягу, що повільно і якось неохоче рушив, розганяючись на коліщатках, які жалісно скрипіли. Поруч зупинилася висока фігура Зіневича і начальник малинської НКВС протягнув сивому цигарку.