Напівзагублений - Саллі Грін

— Ти знаєш ім’я цієї особи? — Ван показує на мене.

— Натан. Відомий також як Фредді.

Ван вигинає брови й дивиться на мене:

— Фредді?

Я киваю.

— Чи Натан поганий?

— Він убив Ловців.

— То що ж, він добрий чи поганий?

— Усі кажуть, що він поганий.

— А що ти кажеш?

— Він віддав мені всі свої шоколадки.

Ван надуває щоки. Має втомлений вигляд:

— Ти шпигунка?

— Ні.

— Ти наймана вбивця?

— Я хочу вбивати поганих людей.

— Яких поганих людей?

— Лихих, поганих.

Я відчуваю, що опитування рухається по колу, та залишаю їх.

Пізніше я цікавлюся у Ван, як усе минуло. Вона хитає головою:

— Тяжко. Для гарних результатів потрібно готувати зілля, зважаючи на індивідуальну специфіку. Я ж користалася універсальним правдивим зіллям, але в будь-якому разі все сказане нею має бути правдою.

— Ну? І який же вирок?

— Мені не подобається, що вона весь час відповідала однаково. Чесно, але не зовсім відверто. Хоча важко судити. Мушу зробити зілля спеціально для неї.

Ван пропонує мені сигарету, і я беру. Затягуюсь і випускаю дим. Дивно, але це, здається, звичайні фейнівські сигарети.

— Американські, — каже Ван, немовби читаючи мої думки.

— Ти, мабуть, не брала з собою оте зілля, що допомагало мені заснути.

Ван вагається, а тоді запитує:

— Кошмари сняться?

Я знизую плечима.

— Та звичайні сни, — думаю, чи варто розповісти їй про мої видіння. Можливо, якось іншим разом.

— Ось що в мене є, — вона нишпорить у куртці та витягає кілька маленьких аркушиків паперу. Точніше, це аркуші паперу, складені в кілька разів до невеличких розмірів. Вона вибирає три пакетики: — Дуже потужна річ. Застосовуй по одному на ніч, бо інакше взагалі не прокинешся, — кладе їх мені в простягнену долоню. — Натане, ти ж не спокусишся використати всі водночас?

Я дивлюся в синяву її очей. А потім кажу:

— Більшість часу я маю таку спокусу.

Я не зізнаюся їй, що мене зупиняє лише думка про те, що Анналіза досі десь там на волі, жива й неушкоджена, і якби вона залишилася живою, а я помер, несправедливість була б надто пекучою. Тільки після її смерті я буду готовий усе покинути.

Я вже майже вирішив, що волію зустрітися з Леджер, але Ґрейторекс хоче, щоб ми з Несбітом і Габріелем спочатку допомогли їй надійно вбезпечити табір. Ґрейторекс запроваджує нову практику: щоденні перевірки прилеглої до табору місцевості та щотижневий огляд віддалених районів. Кожен табір Альянсу сполучений з іншим розколиною, і є ще одна, рятівна, розколина, яка веде кудись дуже далеко. Ґрейторекс пояснює:

— Завдяки мережі розколин табори можуть бути невеличкими і непомітними, але розколини самі собою додають проблем. Є щонайменше один Ловець, здатний відчувати їх розташування.

Я згідно киваю.

— Мій батько вважав, що найкращий варіант — заповнити весь світ подібними розколинами. Переобтяжити Ловців інформацією.

— Гарна ідея, але наразі ми будемо переховуватися та часто міняти місця таборів.

Кількох стажерок відправляють в околиці табору для щоденної перевірки, а ми з Несбітом і Габріелем вирушаємо в дальшу дорогу — шукати будь-які сліди діяльності Ловців.

Добре забратися на кілька днів геть з табору. Ми з Несбітом і Габріелем узгоджуємо, які ділянки оглядатимемо щодня, а відтак розходимося зранку та зустрічаємося ввечері. Протягом трьох днів ми обходимо чималу територію довкола третього табору, але не знаходимо нічого тривожного; навпаки, все здається спокійним і затишним.

І я щодня працюю над своїми Дарами. Невидимість, полум’я і блискавки стають дедалі сильнішими та все легше піддаються контролю, а одного разу мені навіть здалося, що я мало не зупинив час. Хоча по-справжньому я його ще не зупинив. Це не те, що робив мій батько. Він зупиняв довколишній світ або настільки його вповільнював, що той немовби зупинявся. І я намагаюся повторити все так, як батько, розтираю долоні, водячи ними по колу, й думаю про те, як обертається світ, а потім кладу долоні собі на голову та думаю про те, як цей світ зупиняється і тільки я продовжую в ньому рухатися. Дивлюся вгору й бачу, як усе довкола мене застигло. Повертаюся до Габріеля, який теж застиг, стежачи за мною. А тоді все знову оживає. Габріель кліпає очима.

— Ти щось помітив? — запитую я в нього.

— З твоєю головою сталося щось дивне, — відповідає він. — Ти дивився кудись убік, а наступної секунди вже дивився прямо на мене.

Я всміхаюся.

— Мені здається, що я вперше зупинив час.

— Зможеш повторити?

Я пробую, але нічого не виходить, проте я знаю, що треба просто пробувати знову й знову.

Останньої ночі перед поверненням у табір ми лежимо біля багаття. Несбіт хропе — не дуже голосно, та це все одно заважає мені спати, — тож я сідаю й починаю розгрібати попіл, який ще тліє.

Габріель майже весь вечір мовчав; він запалює сигарету, яку йому, певно, дала Ван, затягується, а тоді передає її мені. Він каже:

— Ти вже некепсько контролюєш свої Дари. Ще не так добре, як твій батько, але набагато краще, ніж спочатку.

Я випускаю кільце диму, а потім через нього — тоненький струмінь полум’я.

Габріель визнає:

— Цікавий трюк.

Я випускаю ще одне кільце, а тоді ще тоншу цівку полум’я.

— Я не певний, чи ти потребуєш допомоги від Леджер для вдосконалення своїх Дарів. Тобто вона може щось тобі підказати, але насправді тобі потрібні лише час і практика.

— Угу, — я вивергаю велике вогняне кільце. — Та я можу і це робити, і по амулет піти.

— Амулет може спрацювати, а може й ні.

— Ти хочеш сказати, що мені не варто по нього йти?

— Я хочу сказати, що, можливо, варто обдумати й інші варіанти.

— Наприклад?

Він гасить об землю недопалок, а тоді повертається та дивиться на мене.

— Піти взагалі. Облишити війну. Усе це облишити.

— Так, як зробили інші Чорні маги? Ти теж уже втомився?

— Звичайно, втомився! Мені набридло мерзнути. Набридло голодувати. Набридло боятися. Минулі кілька днів нагадали мені, якими ми були раніше. Нам було весело. Навіть з тобою, хоч як це дивно, було весело.

— Ти ж сам казав, що це війна.

— Так, війна, і я від неї втомився. І… навіть від тебе я втомився, Натане. Ніколи не думав, що скажу таке, але це правда. Я втомився від твого прагнення помсти, від твоєї люті, від ненависті. Війна тебе вбиває. Не тіло і не розум, а душу. Ти змінився. Я відчуваю, що втрачаю тебе. Або ти сам себе