Чвара королів - Джордж Мартін

— Перекажіть мені те, що почули від Неприторенних, — заохочував її Цзаро Чжуан Даксос. — Хочу знати, що вони такого сказали, щоб засмутити володарку мого серця.

— Сказали «ні», та й годі. — Вино смакувало гранатами й літніми спекотними днями. — Вельми чемно, цього не заперечуватиму, але за всіма їхніми солодкими словами ховалося просте «ні».

— Ви їм лестили?

— Так безсоромно, як тільки могла.

— Ви плакали?

— Кров дракона не плаче, — відповіла вона сердито, підібгавши губи.

Цзаро зітхнув.

— А не завадило б. — Карфійці плакали часто і охоче, вважаючи сльози ознакою цивілізованого звичаю. — А ті, яких ми купили, що сказали вони?

— Матос не сказав нічого. Венделло похвалив мою промову. Досконалий відмовив разом з рештою, але згодом плакав.

— О горе місту, чиї кращі люди втратили всяку честь! — Цзаро сам не походив з Неприторенних, але порадив, кого підкупити і скільки дати хабарів. — Плачу, плачу, лементую про зрадливість людської породи!

Дані ж ладна була плакати радше за своїм золотом. За хабарі, які вона дала Матосові Малларавану, Венделло Кар Дейфу та Егонові Емеросу Досконалому, можна було купити корабель або винайняти два десятки найкращих сердюків.

— Що як я надішлю пана Джорага до них з вимогою повернути дарунки? — спитала вона.

— Що як до мого палацу вночі увійде Жалійник та вб’є вас уві сні? — запитав у відповідь Цзаро. Жалійники — то було давнє святе братство убивць, назване так тому, що вони завжди шепотіли жертві «Жалію вас», перш ніж її убити. Якщо карфійці чогось і трималися непорушно, то це чемного звичаю. — Мудро кажуть, що легше видоїти молоко з Кам’яної Корови Фаросу, ніж видобути золото з рук Неприторенних.

Дані не знала, що то за Фарос і де він. Але їй здавалося, що весь Карф повниться кам’яними коровами. Купці-магнати, що нагендлювали величезні статки на торгівлі між морями, поділялися на три ворожі одна до одної спільноти: Староповажну Спілку Прянищників, Турмалінове Братство і Тринадцятьох, до яких належав Цзаро. Кожна змагалася з двома іншими за першість; їхнім чварам з Неприторенними також не було видно кінця. Темною хмарою над усіма нависали ворожбити з синіми вустами та моторошними таємницями. Їх рідко бачили, зате вельми боялися.

Без Цзаро вона б тут геть пропала. Золото, яке вона сіяла з обох рук, щоб відчинити двері Тисячепрестольної Палати, з’явилося в неї головним чином завдяки щедрості та кмітливості купця. Коли звістка про драконів пішла гуляти сходом, дедалі більше шукачів стало з’являтися, щоб перевірити її правдивість — а Цзаро Чжуан Даксос потурбувався, щоб малі й великі світу цього лишали біля ніг Матері Драконів свої приношення.

Струмочок, який він започаткував, скоро перетворився на бурхливий потік. Капітани торговельних суден привозили мереживо з Миру, скрині шафрану з Ї-Ті, бурштин та драконоскло з Асшаю. Купці дарували гамани грошей, срібних справ майстри — персні та намиста. Дударі грали для неї на сопілках, стрибуни стрибали, жонглери жонглювали, а фарбувальники тканин вбирали її у кольори, про існування яких вона й не здогадувалася. Двоє джогос-нгайців подарували їй одного зі знаменитих смугналів — норовливих чорно-білих коней. Одна вдовиця принесла сушений труп свого чоловіка, вкритий кіркою зі срібного листя. Такі рештки, як вважалося, мали велику силу, особливо якщо покійний був чародій, а цей саме ним і був. Турмалінове ж Братство примусило її прийняти в дарунок корону, зроблену в подобі триголового дракона. Кільця зміїного тіла були вилиті з жовтого золота, крила — зі срібла, голови різьблені з нефриту, слонової кістки та оніксу.

Тільки цю корону вона при собі й зберегла. Решту Дані продала, щоб зібрати те золото, яке потім дарма витратила на Неприторенних. Цзаро ладний був продати і корону — божився, що Тринадцятеро увінчають її значно розкішнішою — але Дані не погодилася.

— Візерис продав корону моєї матері, і люди звали його жебраком. А я собі залишу цю, щоб люди звали мене королевою.

І вона лишила собі корону, хоча від її ваги в неї скніла шия.

«Тепер я — жебрачка у короні» — подумала Дані. — «Найпишніша жебрачка цього світу, і все ж лише жебрачка.» Вона ненавиділа цю думку, як мусив ненавидіти її брат усі ті роки похапливих переїздів з міста до міста на крок попереду зарізяк Узурпатора, благання про допомогу від архонтів, магнатів та магістратів, купівлю хліба щоденного за лестощі та приниження. «Він напевне ж знав, як його дражнять. То й не дивно, що став такий лихий та лютий, а зрештою — геть навіжений. Я б теж така стала, якби не втримала себе.» Якась її частка не хотіла більше нічого, крім відвести свій халазар назад до Ваес Толорро і змусити мертве місто знову розквітнути. «Ні, то буде поразка. Я маю дещо, чого не мав Візерис. Я маю драконів. Дракони — ось хто змінить усе.»

Вона попестила Раегала. Зелений дракон вчепився зубами їй у плоть долоні та почав безжально кусати. Ззовні бурмотіло, гуло та кипіло величезне місто; безліч голосів зливалися у один низький звук, схожий на морський прибій.

— Гей, молочарі! Дайте дорогу Матері Драконів! — кричав Джохого, і карфійці розступалися навсібіч, рятуючись не від його голосу, а від могутніх биків. Крізь хилитання запон Дані побачила свого кревноїзника на сірому огирі. Час від часу він ляскав одного з биків батогом на срібному пужалні, яким вона його наділила. Агго боронив її з іншого боку, а Рахаро їхав позаду, видивляючись у обличчях юрби найменші ознаки небезпеки. Пана Джорага сьогодні лишили позаду стерегти двох інших драконів. Лицар-вигнанець заперечував проти безглуздої витівки з самого початку. «Він нікому не вірить» — подумала вона, — «і можливо, має рацію».

Дані підняла келиха, щоб зробити ковток. Раегал нюхнув вино, відкинув голову назад і засичав.

— Ваш дракон має чутливий ніс. — Цзаро витер вуста. — Це вино вельми пересічне. Кажуть, за Нефритовим морем роблять золоте такого смаку, що після одного ковтка всі інші здаються оцтом. Нумо ж сядьмо на мою розважальну мавну і рушимо шукати цього вина — тільки ви та я.

— Кращі вина в світі роблять у Вертограді, — мовила Дані.

Князь Рожвин бився за її батька проти Узурпатора, згадала вона. Один з тих, хто лишався вірним престолові до кінця.