Чвара королів - Джордж Мартін

— Давай-но не будемо балакати про мої задуми щодо битви просто посеред двору.

— Воля твоя. Тоді де?

Брат похмуро насупив брови. Якусь мить Кетлін гадала, що Едмур зараз розлютиться на неї, та нарешті він гарикнув:

— У божегаї! Якщо наполягаєш.

Кетлін пішла за братом до брами божегаю вздовж галереї. Коли Едмур гнівався, то завжди ставав похмурий і відлюдькуватий. Кетлін шкодувала, що поранила його почуття, але справа була надто важлива, щоб дбати про гонор.

Коли вони лишилися самі під деревами, Едмур обернувся до сестри.

— Ти не маєш сили, щоб стати проти Ланістера у полі, — мовила Кетлін просто руба.

— Коли я зберу всі свої затяги та рушення, то матиму вісім тисяч піших і три тисячі кінних, — відповів Едмур.

— Тобто майже вдвічі менше, ніж Тайвин Ланістер.

— Робб перемагав і гіршим числом, — заперечив Едмур, — а я до того ж дещо придумав. Ти забула про Руза Болтона. Князь Тайвин розбив його на Зеленозубі, проте не переслідував. Коли князь Тайвин відійшов до Гаренголу, Болтон став на рубіновому броді та на перехресті. Він має десять тисяч війська. Я надіслав наказ Гелманові Толгарту з’єднатися з Болтоном, узявши ту залогу, яку Робб лишив у Близнюках…

— Едмуре, та залога лишилася задля того, щоб утримати Близнюки і змусити князя Вальдера до вірності слову.

— Але ж він зберіг вірність, — вперто хитнув головою Едмур. — Усі Фреї хоробро билися у Шепітній Пущі, старий пан Стеврон помер від ран, отриманих при Волоброді. Пан Риман, Чорний Вальдер та решта зараз із Роббом на заході, Мартин дуже прислужився мені як очільник розвідників, а пан Первин серед інших безпечно довіз тебе до Ренлі. Ласка божа, чого ти ще від них хочеш? Робб заручений з однією з дочок князя Вальдера, Руз Болтон, як я чув, одружився з іншою. А ти хіба не взяла на виховання до Зимосічі двох його онуків?

— Якщо треба, з вихованця легко зробити заручника.

Вона не знала, втім, ані про смерть пана Стеврона, ані про шлюб Болтона.

— Маючи ще й двох заручників, можна певно вважати, що князь Вальдер не насмілиться з нами гратися. Болтон потребує людей Фреїв, а заразом і пана Гелмана. Я наказав йому захопити Гаренгол.

— Там проллється чимало крові.

— Не без того. Але щойно замок впаде, як князеві Тайвину нікуди буде безпечно повернутися. Моє власне рушення захистить броди на Червонозубі від спроб переправи. Якщо він вдарить на річку, то скінчить як Раегар, коли той намагався перетнути Тризуб. Якщо ж відступить, то ми його затиснемо між Водоплином та Гаренголом, а після повернення Робба з заходу розчавимо назавжди.

В голосі брата лунала груба вояцька певність, але Кетлін пошкодувала, що Робб забрав з собою на захід дядька Бріндена. Чорноструг побував у півсотні битв за життя, а Едмур — у одній, та й ту програв.

— Загалом, задум добрячий, — підбив він підсумки. — Так каже князь Титос, а з ним і князь Джонос. Якщо вже Бракен з Чорнолісом про щось погодилися, то напевне ж, воно мусить бути очевидне кожному, хіба ні? Що скажеш?

— Гаразд, нехай. Як буде, так і буде.

Кетлін відчула раптову втому. Може, вона йому дарма перечила. Може, задум справді був чудовий, а її побоювання — проста жіноча полохливість. Якби ж тут був Нед, або дядько Брінден, або ж…

— Ти питав батька про свій задум?

— Пан батько не в тому стані, щоб думати про війну. Два дні тому вони зібралися видавати тебе за Брандона Старка! Піди й упевнись сама, якщо не віриш. А задум справдиться, Кет, ось побачиш.

— Сподіваюся, Едмуре. Дуже сподіваюся.

Вона поцілувала брата в щоку, щоб запевнити у своїй довірі, та пішла до батька.

Князь Гостер Таллі мало змінився від останнього разу, коли вона його бачила: так само прикутий до ліжка, змарнілий, з блідою та липкою шкірою. В опочивальні смерділо хворобою: набридливою сумішшю старого поту та різноманітних ліків. Коли вона відкинула запони, батько тихо застогнав, повіки його затремтіли та розплющилися. Він подивився на неї так, наче не розумів, хто вона така і чого їй треба.

— Пане батьку. — Кетлін поцілувала його. — Я повернулася.

Тепер він, здається, її упізнав.

— Ти приїхала, — прошепотів він ледь чутно, майже не рухаючи вустами.

— Так, — мовила вона. — Робб надіслав мене на південь, та я заспішила до вас.

— Південь… де це… хіба Соколине Гніздо на півдні? Не пригадаю… о божечки, я так боявся… ти пробачила мені, дитино?

Щоками його линули сльози.

— Мені нема за що вас пробачати, пане батьку.

Вона попестила його тонке біле волосся і помацала лоба. Лихоманка палила його зсередини, незважаючи на всі маестерські трунки.

— Так було на краще, — шепотів батько. — Джон — найкращий чоловік… сильний, добрий… подбає про тебе… він буде… чесного роду, слухай мене, ти мусиш, я твій батько… твій батько… вийдеш заміж, коли й Кет… так, вийдеш…

«Він гадає, що я — Ліза» — зрозуміла Кетлін. — «Ласка божа, та він так говорить, наче ми ще й заміж не вийшли.»

Руки батька вчепилися в її та затремтіли, як два налякані білі птахи.

— Той зухвалець… клятий хлопчисько… імені його при мені… твій обов’язок… твоя мати, вона б…

Князь Гостер скрикнув, коли по його тілу пробіг напад болю.

— О боги, пробачте мені, пробачте, пробачте! Мої ліки…

Маестер Виман опинився поруч і підніс кухлика до вуст. Князь Гостер всмоктав густий білий трунок так спрагло, мов немовля — материне молоко. Кетлін побачила, як ним нарешті заволодів спокій.

— Він спатиме, ласкава пані, — мовив маестер, коли кухлик спорожнів.

Макове молочко лишило навколо батькового рота щільний білий слід. Маестер Виман витер його рукавом.

Кетлін не змогла дивитися довше. Колись Гостер Таллі був могутній, гордовитий чоловік, вельможа та воїн. Їй було боляче бачити, що від нього лишилося, і вона вийшла на терасу. Двір унизу повнився біженцями, галасував їхніми голосами, але за мурами продовжувався вічний плин чистих вод. «Це його річки, і скоро він повернеться до них заради останньої подорожі.»

Маестер Виман вийшов слідом за нею.

— Ласкава пані, — мовив він тихо та лагідно, — не в моїй силі надовго втримати князя на цьому світі. Ми мусимо надіслати