Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

— Пророцтва не здатні нічого пояснити.

— Знаєте, лорд Рал… Розумієте, я досить багато знаю про пророцтва від своєї дружини. Натан пояснив, наскільки пророцтвам необхідна вільна воля, і саме тому ви так рішуче налаштовані проти них. Ви — людина, яка привносить вільну волю, щоб підтримати рівновагу магії пророцтва. Він сказав, що в пророцтві не було сказано, що саме я повинен був доставити вам книгу. Я вирішив зробити це з власної волі.

Лорд Рал в темряві розглядав книгу.

— Натан іноді нестерпний, але я знаю, що це друг, який не раз допомагав нам, — пом'якшав він. — Іноді його допомога обертається неприємностями, але, навіть будучи не згодним з його рішеннями, я знаю, що він приймає їх з благими намірами.

— Лорд Рал, більшу частину свого життя я любив одну чаклунку. Я знаю, наскільки заплутаними можуть виявитися ситуації, подібні до цієї. Якби я не повірив Натану в даному конкретному випадку, то не пішов би в такий довгий шлях.

Деякий час Річард оцінююче дивився на позолотника.

— А Натан пояснив, що це за книга?

— Він розповів мені, що книга оповідає про велику війну, яка велася багато століть тому. Чарівник знайшов її в Народному Палаці, переривши тисячі полиць, і, як тільки книга опинилася в його руках, попросив мене віднести її вам. Він сказав, що часу настільки мало, що його не варто витрачати на переклад. І тому Натан навіть не знає, про що вона.

Лорд Рал дивився на книгу з усе зростаючим інтересом.

— Не знаю, чи багато користі ми від неї отримаємо. Собаки її сильно погризли. Ймовірно, у них був досить серйозний привід.

— Річард, а що хоча б написано на обкладинці? — Запитала Мати-сповідники.

— При світлі зірок мені вдалося розгледіти тільки, що це на древнєд'харіанському. Начебто тут розповідається про Створення Світу.

— Ви маєте рацію, лорд Рал. Натан прочитав мені заголовок. — Фрідріх повернув книгу. — Тут, на обкладинці, золотими літерами написано: «Стовпи Творіння».

— Чудово, — пробурмотів лорд Рал, але здавалося, його засмутила ця назва. — Давайте-но знайдемо безпечне місце і розіб'ємо табір. Мені зовсім не хочеться, щоб в темряві, на відкритому місці, на нас накинулися гончі серця. Розведемо маленьке вогнище, і, можливо, мені вдасться зрозуміти, чи може ця книга бути хоч у чомусь нам корисною.

— Ви щось знаєте про Стовпи Творіння? — Запитав Фрідріх.

— Так, — обернувшись, стурбовано відповів лорд Рал. — Я чув про них. Натан прийшов із Старого світу. Думаю, йому про них теж добре відомо.

Стежка пішла вгору по горбу. Фрідріх в замішанні почухав підборіддя:

— А який зв'язок між Стовпами Творіння і Старим світом?

— Стовпи Творіння знаходяться в центрі безлюдній пустелі. — Лорд Рал показав на південь. — Не дуже далеко звідси і трохи в стороні від нашого шляху. Не так давно ми були поруч з ними. Нам довелося перетнути кордони цього місця, і слідом за нами йшли якісь темні особи.

— Їх закривавлені кості сохнуть в пустелі, — з явним задоволенням відмітила Кара.

— На жаль, це коштувало нам коней: тому ми і йдемо пішки. Але принаймні, ми втекли, прихопивши з собою власні життя.

— Пустеля… але, лорд Рал, моя дружина говорила, що Стовпи Творіння це ще й…

Фрідріх замовк і зупинився: щось поруч із стежкою привернуло його увагу. У тьмяному нічному світлі на тлі світлої пилу лежав знайомий темний силует, при вигляді якого у позолотника застукало серце.

Він присів навпочіпки і помацав річ рукою. На його подив, це було якраз те, про що він подумав. Взявши її в руки, Фрідріх ще раз переконався в цьому. На ній була знайома заштопана дірка, яку він одного разу поспіхом зробив гострим зубилом.

— Що трапилося? — Підозріло запитав лорд Рал, уважно вдивляючись в навколишню темряву. — Чому ти зупинився?

— Що ви знайшли? — Запитала Мати-сповідниця. — Я нічого не помітила.

— І я теж, — сказав лорд Рал.

Придушивши зітхання, позолотник поклав на долоню шкіряний мішечок. Відчувалося, що в ньому лежать монети і, судячи по вазі, золоті.

— Це мій, — остовпіло прошепотів Фрідріх. — І як він умудрився тут опинитися?

Він не міг стверджувати, що золото належало йому, хоча це і було можливо. Але цим шкіряним мішечком він користувався протягом десятиліть мало не щодня — зберігав у ньому маленьке зубило.

— І що він тут робить? — Запитала Кара, нишпорячи кругом очима.

Ейдж висів на її зап'ясті.

Фрідріх стояв, все ще дивлячись на свій мішечок.

— Його вкрала людина, яка… я в цьому впевнений… яка винна в смерті моєї дружини.

Ну що за біда?

Обі насилу вірилося, що він загубив свій гаманець з грошима. Він завжди був таким обережним. Його просто роздирало від злості. Але тут прийшла думка, і справа почала виглядати зовсім по іншому. Можливо, руку приклав небудь хитрий злодюга або жінка-злодійка. Адже завжди хто-небудь полює за його грошима. Невже всіх цих тупих людців турбують лише гроші? Після всіх недавніх нещасть жадібні заздрісні люди знову намагаються відібрати у нього з такою працею зароблене майбутнє. Обі добре пам'ятав, що людина його положення завжди повинна бути обережною. І зараз йому важко вірилося, що він міг проявити необережність.

Він поспішно нишпорив по кишенях, за пазухою, в штанах. Всі його гаманці, що зберігали величезне багатство, були на місці, там, куди він їх поклав. Тоді він припустив, що гаманець, який валяється на дорозі, можливо, йому й не належав. Ну хіба мало хто зронив гаманець саме тут?

Але, перевіривши халяви чобіт, він виявив, що один з гаманців все-таки пропав. Киплячи від злості, Обі перевірив шкіряний ремінець, який зазвичай прив'язував до щиколотки. Тепер ремінець був розв'язаний.

Хтось вкрав його гаманець