Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

своїх. Спочатку давайте розіб'ємо табір де-небудь в безпечному місці. По крайній мірі, я перегляну цю книгу: вона більш-менш в хорошому стані. Ти поясниш мені, Фрідріх, чому Натан надає всьому цьому такого великого значення. Але позбав мене задоволення вислуховувати пророцтва.

— А пророцтва якраз немає, лорд Рал. І ось цей недолік — відсутність пророцтва — і є справжня проблема для Натана.

Лорд Рал показав на трупи:

— Ось проблема, яка потребує негайного вирішення. Нам краще знайти місце в болоті, оточене водою, якщо хочемо побачити світанок. Там, звідки вони прийшли, знайдеться ще багато таких.

Фрідріх, нервуючи, подивився в темряву:

— А звідки вони прийшли?

— З пекла, — відповів лорд Рал.

Фрідріх розкрив рот від подиву:

— З пекла? Ви думаєте, це можливо?

— Пояснення тільки одне, — тихо промовив лорд Рал, але голос його був страшний від жахливого знання. — Гончі серця — це стражники пекла, собаки Володаря. Тут вони тільки тому, що в завісі між життям і смертю зроблений пролом.

55

Четверо подорожніх йшли вниз по стежці, що вела в темряву ростучого в низині лісу.

Крокуючи за Матір'ю-сповідницею, Фрідріх вдався до роздумів про нестійкість завіси між світами життя і смерті. Існування завіси не викликало у нього сумнівів. Останню частину життя Алтея була нерозривно пов'язана з Благодаттю, яку використовувала для пророкувань, і часто розповідала чоловікові про це. І відкрила йому достатньо, щоб він повірив у взаємодію світів.

— Лорд Рал, думаю, ваші слова про появу пролому в завісі, що розділяє світ мертвих і світ живих, можна пов'язати з причиною, яка змусила Натана відправити мене з цією книгою до вас. Він зовсім не хотів, щоб ви допомогли йому — інакше б він не послав мене з книгою, — він хотів допомогти вам.

Лорд Рал пирхнув зі сміху:

— Правильно, саме так він все і пояснить. Що він усього лише хотів допомогти нам.

— Однак я думаю, що те, що відбувається, має відношення до вашої сестри.

Супутники Фрідріха різко зупинилися.

Лорд Рал і Мати-сповідниця повернулися до нього, і навіть у темряві колишній позолотник розгледів, як широко відкрилися їхні очі.

— У мене є сестра? — Прошепотів лорд Рал.

— Так, лорд Рал, є, — відповів Фрідріх, вельми здивований, що Річард цього не знає. — Зведена, взагалі-то. Вона, як і ви, — нащадок Даркена Рала.

Річард схопив його за плече:

— У мене справді є сестра? Що ти знаєш про неї?

— Так, лорд Рал, молодша вас. Я бачив її.

— Бачив її? Фрідріх, та це ж здорово! На кого вона схожа? Скільки їй років?

— Трохи молодша вас, лорд Рал. Мені здається, трохи за двадцять.

— І як, толкова? — Посміхаючись, запитав Річард.

— Боюся, навіть занадто.

Лорд Рал радісно розсміявся:

— Повірити не можу! Келен, хіба це не прекрасно? У мене є сестра.

— Не можу з вами погодитися, — насупилася Кара, перш ніж Мати-сповідники встигла вимовити хоч слово. — Я в цьому нічого хорошого не бачу!

— Кара, ну як ти можеш так говорити? — Вигукнула Мати-сповідниця.

— Нагадати вам обом про ті проблеми, які обрушилися на нас разом з появою Дрефана, зведеного брата лорда Рала? — Нагнулася до неї Кара.

— Не треба, — явно згадавши щось сумне, відповів Річард.

Всі замовкли.

— Що трапилося? — Нарешті зважився запитати Фрідріх.

З палаючими очима Кара схопила його за комір і різко рвонула на себе, від чого позолотник ледь не задихнувся.

— Цей паршивець мало не вбив Мати-сповідницю! І лорда Рала! Мало не вбив мене! Він убив безліч наших людей. Він вбивав людей, як насіння лускав. Сподіваюся, що Володар навічно помістить Дрефана Рала в холодну темну нору. Якби ти знав, які страждання він заподіяв Матері-сповідниці…

— Досить! — Тихо, але владно промовила Келен, м'яко торкнувшись руки Кари.

Кара відпустила комір Фрідріха з явним небажанням, все ще палаючи злістю.

Тепер Фрідріх на власному досвіді зрозумів, чому ця жінка служила охоронницею лорда Рала і Матері-сповідниці. Навіть якби він не бачив її очей, він відчув би їх погляд — погляд хижака.

Пронизливий погляд цієї жінки проникав в глибини людської душі і вирішував долю людей. Ця жінка володіла не лише бажанням, але і здатністю діяти, коли виникала необхідність.

Фрідріх це добре знав, бо часто зустрічав їй подібних у Народному Палаці. Коли рука Кари вислизнула з-під плаща і схопила його за комір, він розгледів на ланцюжку навколо зап'ястя ейдж. Перед ним була Морд-Сіт.

— Мені дуже шкода, що так вийшло з вашим братом, але не думаю, що Дженнсен заподіє вам зло, — відповів Фрідріх.

— Дженнсен, — прошепотів Річард, вперше вимовляючи ім'я тієї, про чиє існування кілька хвилин тому він і не здогадувався.

— Насправді Дженнсен вас панічно боїться, лорд Рал.

— Боїться мене? З чого б їй мене боятися?

— Вона вважає, що ви її переслідуєте.

Лорд Рал недовірливо глянув на позолотника:

— Я переслідую? Та як же я можу її переслідувати? Адже я тут, в Старому світі.

— Вона думає, що ви хочете вбити її, що ви послали людей, які за нею полюють. Річард якийсь час мовчав, ніби оглушений — всяка подальша новина була неймовірніша попередньої.

— Але… я навіть не знав про її існування. Чому ж я хочу вбити її?

— Тому що вона не володіє даром.

Лорд Рал навіть головою затряс, намагаючись зрозуміти, про що йому тлумачить Фрідріх.

— І що з того? У багатьох людей немає дару. Фрідріх вказав на книгу в руці лорда Рала:

— Думаю,