Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
Філострато відчув, як його потягнули вперед, зігнули аж до підлоги, а тоді випрямили. Потім усе повторилося раз і ще раз. Чи не останнє, що бачив у житті італієць, були обвислі складки шкіри на шиї у Візера, що трусилися, ніби борідка в індика, а чи не останнє, що чув, — як Візер починає щось наспівувати. За мить до старого долучився і Стрейк, а ще за кілька секунд Філострато з жахом усвідомив, що й сам співає:
Уроборіндра! Уроборіндра! Уроборіндра… ба-ба-гі!
Втім, тривало це не надто довго. «Ще одну, — озвалася голова, — дайте мені ще одну голову!» Італієць відразу збагнув, навіщо його тягнуть до стіни, адже сам усе це й придумав. У стіні, що відділяла кімнату Глави від передпокою, виднілася невелика заслінка. За нею можна було побачити віконце з важкою підйомною рамою, яка, коли її підняти, тут же падала назад. Начебто нічого особливого, тільки-от замість нижньої планки у тій рамі був гострий ніж. Але ж цю гільйотину слід використовувати зовсім не так! Вони збираються вкоротити йому віку без жодної користі для науки! Якби він сам мав убити когось із них, усе було б зовсім інакше; приготування тривали б щонайменше кілька тижнів. Температура в обидвох кімнатах була б на належному рівні, лезо б стерилізували, підготували б усі трубки та шланги, щоб під’єднати їх наступної ж миті після того, як голова відокремиться від тіла. Він навіть вирахував, до яких змін у кров’яному тиску призведе страх, що його відчуватиме жертва, аби задати відповідний тиск у системі штучного кровобігу, до якої відразу ж мали підключити відрубану голову. Остання думка Філострато була про те, що страх він таки недооцінив.
Від маківки до п’ят заляпані кров’ю, обидва посвячені, важко дихаючи, дивилися один на одного. Товсті ноги і зад мертвого італійця ще не перестали тремтіти, як вони знову приступили до свого ритуалу:
Уроборіндра!
Уроборіндра!
Уроборіндра… ба-ба-гі!
В одну й ту ж мить їм обидвом прийшла до голови одна й та ж думка: «Зараз він зажадає ще одну!» Стрейк згадав, що у Візера є ніж, і надлюдським зусиллям зумів вирватися з тенет жахливого ритму; груди йому ніби роздирали зсередини якісь страхітливі пазурі. Візер одразу збагнув, що відбувається; варто було Стрейкові метнутися вбік, як він тут-таки кинувся навздогін. Стрейк зумів вибігти до передпокою, але там посковзнувся у крові вбитого італійця і впав. Візер наздогнав його і вдарив ножем раз, потім ще раз і ще раз. Відтяти голову йому не вистачило сили, але Стрейк був мертвий. Він насилу підвівся — старече серце аж пекло від напруги, — а тоді побачив голову Філострато, що валялася на підлозі неподалік. Візерові спало на думку підняти її і показати Главі, тож він так і зробив, а тоді раптом почув у передпокої якийсь рух. Невже вони не зачинили зовнішніх дверей? Хтозна, хіба ж тут згадаєш… Вони ввійшли, тягнучи між собою італійця, тож цілком можливо, що… все було так ненормально… Візер обережним, мало не витонченим — навіть за цих обставин — рухом опустив свою ношу на підлогу і ступив до дверей, що відокремлювали кімнату Глави від передпокою, — а наступної миті аж сахнувся назад. На порозі стояв, звівшись на задні лапи, великий ведмідь. Очі в нього палали, він широко роззявив пащу, а передні лапи розкрив так, ніби збирався когось обійняти. То ось у кого обернувся Стрейк? Візер знав (хоч навіть тепер це не особливо його хвилювало), що перебуває на самісінькій межі світу, де може трапитися все, що завгодно.
5В ті години у Белбері не було нікого, хто поводився б холоднокровніше за Фіверстоуна. Лорд не належав ні до кола посвячених у найбільшу таємницю, як-от Візер із Фростом, ні до тих, кого ті останні просто обвели навколо пальця, як-от Філострато. Про існування макробів він знав, проте не особливо ними цікавився. Фіверстоун підозрював, що їхній задум може і не спрацювати, але вважав, що в такому разі завжди зуміє вчасно зістрибнути, як то кажуть, з підніжки, адже мав напоготові добрий десяток шляхів для відступу. Голова у нього була ясна, і його анітрохи не діймали докори сумління. Він ніколи не звів наклепу на жодну людину — хіба що та людина ставала йому поперек дороги; ніколи не шахрував — хіба що потребував грошей; ніколи не відчував ні до кого справжньої неприязні — хіба що йому надто вже набридали. Лордові давно стало зрозуміло, що щось іде не так. Втім, доволі довго з’ясувати, наскільки все погано, не дуже вдавалося. Чи означало це кінець HIKE? Якщо так, то доведеться повернутися до Еджстоу і зайняти давно підготоване тепленьке місце — виступити в ролі захисника університету від посягань інституту. З іншого боку, доки зберігався хоч найменший шанс виставити себе рятівником, який у найкритичнішу мить спас Белбері від неминучого занепаду, то варто зачекати, адже цей варіант видавався набагато привабливішим. Тож Фіверстоун і вичікував — вичікував до останнього. Коли невдовзі після початку бенкету зчинилася катавасія, він знайшов у стіні люк, у який подавали з кухні гарячі страви, проліз через нього і вже звідти спостерігав за тим, що діялося в залі. Нерви його поки що не підводили, а якби якийсь звір підійшов надто близько, то люк можна було будь-якої миті просто затраснути. Там він і простояв цілу ту жахливу бійню, палячи цигарку за цигаркою і барабанячи пальцями по полиці для посуду; очі в нього блищали, а обличчям блукала якась примарна посмішка. Коли було вже по всьому, він тільки й мовив сам до себе: «Оце так, щоб мене дідько вхопив!» Видовище й справді було просто вражаюче.
Звірі враз усі кудись поділися. Фіверстоун, звісно, розумів, що може наткнутися