Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
— Кло фапе? — обурився директор, але Візер поклав йому руку на плече і змусив сісти у крісло, а тоді відкашлявся. Привертати до себе увагу він умів досконало. Жінка нараз змовкла, і гості, що ніби позастигали на своїх місцях, полегшено заворушилися. Секунду чи дві Візер мовчки озирав залу. Все, тепер вони в нього у жмені, істерик більше не буде. І він заговорив.
Слухаючи його, присутні мали б виглядати щораз спокійнішими; невдовзі вони мали б уже потиху перемовлятися, висловлюючи глибокий жаль з приводу того раптового нападу, якого зазнав щойно вельмишановний пан директор. Саме на таку реакцію розраховував Візер. Натомість те, що він побачив насправді, неабияк його вразило. В залі запала та ж напружена тиша, що й під час виступу Джулза. Звідусіль на нього зирили широко розплющені очі і так само широко роззявлені роти. Та сама жінка знову зайшлася диким реготом… чи ні, цього разу нестямно реготали вже дві жінки. Косер перелякано озирнувся навколо і раптом, перевернувши на підлогу крісло, зірвався на ноги і кинувся геть із зали.
Заступник директора нічого не розумів. Йому здавалося, наче він чує те, що й говорить. Натомість інші чули таке:
— Кадовні гані і гадове, ґудаю, що всі ми… е-е… бдиро вадкуємо, що нашого блельмитрановного тмесівника спіткав твикруп якоїсь ґзивної кдороби… Бравді, це пуже, пуже ноляче — квачити, як…
Жінка, яка не зуміла було стримати сміху, зненацька підхопилася з місця і сказала чоловікові, що сидів поряд: «Вуд вулу». Якусь мить він просто витріщався на неї і переварював безглузді слова, а тоді раптом страшенно розлютився і підірвався на ноги й собі. Хотів було з тією злостивою ввічливістю, яка в наші дні частенько заміняє ляпаса, допомогти їй відсунути крісло, та замість цього просто з такою силою вирвав його в неї з рук, що вона аж заточилася і, перечепившись об складку на килимі, впала. Побачивши все це, її сусіда з іншого боку заревів: «Ди кро блоґиш?», і кинувся до того чоловіка. Четверо чи п’ятеро гостей, що сиділи поблизу, з криками і зойками попідривалися зі своїх місць. Рух почався повсюди. Кілька молодших співробітників метнулися до дверей. «Гадове, гадове, клошу бас!», — сердито і набагато голосніше, ніж досі, закричав Візер. Колись йому не раз доводилося вгамовувати пристрасті під час різних засідань; зазвичай досить було просто підвищити голос і сказати кілька слів владним тоном.
Та цього разу його ніхто навіть не почув, бо тієї хвилини те саме намагалися зробити щонайменше десятки два присутніх на бенкеті гостей. Кожному здавалося, що саме час закликати всіх до розуму і що для цього вистачить однієї-єдиної розважливої фрази. Комусь на думку спало гостре слівце, комусь — жарт, а ще комусь — ціле речення, вельми заспокійливе і промовисте. Тож залу враз знову сповнив гамір: тепер уже не один, а кількадесят голосів то тут, то там мололи всіляку нісенітницю. Чи не єдиним із усього інститутського керівництва, хто навіть не пробував нічого сказати, був Фрост. Натомість він швидко черкнув на клаптику паперу кілька слів, кивнув слузі і знаками наказав передати записку панні Гардкасл.
Доки записка потрапила до Феї, гамір у бенкетній залі здійнявся вже просто несусвітній. Маркові здавалося, що десь так він міг би почуватися у переповненому ресторані десь за кордоном. Панна Гардкасл розгладила папірець, піднесла його до очей і прочитала: «Ласайно тереберіть фруденів до ґлуйного бледуроїда. Чистун. Флюк.» Потому випросталася і сердито зіжмакала записку.
Фея ще перед тим усвідомлювала, що вже добряче п’яна. Все правильно, вона й збиралася того вечора напитися, бо пізніше мала намір спуститися вниз, де в одній із камер її чекала свіжа забава — таке маленьке кучеряве дівчатко, саме з тих, які були їй найбільше до вподоби. Отже, можна буде годинку гарненько порозважатися… Щораз сильніший гамір навколо її не тривожив, а навпаки, збуджував. Очевидно, Фрост хотів, аби вона щось зробила. Що ж, нехай. Фея підвелася, пройшла через цілу залу до дверей, замкнула їх і поклала ключа собі до кишені. Повернувшись, вона огледілася навколо і тут уперше зауважила, що ні гаданого Мерліна, ні священика-баска ніде не видно. На очі їй навернулися Візер із Джулзом, що стояли, люто вчепившись руками один в одного, і вона стала пробиратися до них.
На це пішло чимало часу, бо всі на той час уже позривалися зі своїх місць, а бенкетна зала тепер нагадувала радше лондонський вокзал на початку сезону відпусток. Всі намагалися відновити лад, але нікого не можна було зрозуміти, тож усі говорили дедалі голосніше й голосніше. Феї й самій довелося і покричати, і навіть добре поштовхатися, заки вона сягнула своєї мети.
Наступної миті пролунав оглушливий гуркіт — і врешті-решт у залі на кілька секунд запала не менш оглушлива тиша. Марк спочатку побачив мертве тіло Джулза і тільки потім — револьвер в руці у панни Гардкасл. А далі стало творитися таке, що годі й описати. Можливо, хтось і мав намір схопити й обеззброїти вбивцю, та тільки через паніку і страшенний ґвалт здійснити такий намір було абсолютно неможливо. Все потонуло в шаленій штовханині, диких криках і брязкоті, з яким розбивалися склянки й тарілки; люди нестямно кудись бігли, налітали одне на одного, копалися і билися, вистрибували на крісла і залазили під столи, лементували й верещали. А Фея стріляла знову і знову. Згодом Марк, пригадуючи цю жахливу сцену, мовби наяву відчував запах пороху, що змішався з важким духом крові, портвейну і мадери.
Зненацька розрізнені голоси злилися у єдиний зойк жаху Всіх охопив страх іще сильніший, ніж досі. Багато хто побачив, як у проході
