Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

Виявляється, протиставлення «нормальне-ненормальне» чи «здорове-хворе» спрацьовує не завжди. Чому тут взагалі з’явилося розп’яття? Чому більше половини тих отруйних для розуму картин на стінах — на релігійну тематику? У Марка було таке відчуття, ніби у конфлікті між ним і HIKE з’явилися раптом нові учасники, потенційні союзники або вороги, на яких він зовсім не розраховував. «Якщо я зроблю хоч крок у будь-якому напрямку, — снувалося у нього в голові, — то опинюся просто над прірвою.» Йому захотілося по-ослячому впертися ногами у землю і, хай там що, не рухатися з місця.

— Будь ласка, покваптесь, — сказав Фрост.

Спокійний, наполегливий голос, якому Марк так часто корився досі, мало не зламав його опір. Він уже ладен був послухатися, щоб чимшвидше покінчити з усім цим ідіотизмом, коли раптом зупинився — йому впала у вічі повна беззахисність розп’ятої на хресті постаті. У почутті, яке його охопило, годі шукати хоч якусь логіку Марк зупинився не тому, що руки у розп’ятого були прибиті до хреста, а тому, що вони були дерев’яні й відтак іще беззахисніші, адже, попри весь свій реалізм, постать була нежива і ніяк не могла відреагувати, хай що з нею робитимуть. Він враз ясно пригадав, що так само почувався і тоді, коли якось у дитинстві забрав у сестри ляльку і поламав її; та лялька теж не могла дати здачі — і це його добряче вразило.

— Чого ви чекаєте, пане Стадок? — запитав Фрост.

Марк добре розумів, що небезпека зростає. Якщо він не послухається, то, очевидно, втратить останній шанс вибратися живим із Белбері — а чи навіть з цієї кімнати. Йому перехопило подих. Здається, він сам зараз такий же безпорадний, як і цей дерев’яний Христос… Ця думка спонукала його поглянути на розп’яття по-новому: не як на шмат дерева і не як на символ одного з найпоширеніших у світі забобонів, а як на відтинок історії. Звісно, християнство — це повна нісенітниця, але ж ніхто не сумнівається, що ось цей чоловік жив колись на світі, а тогочасне Белбері вчинило з ним ось так… Власне тому, раптом збагнув Марк, цей образ і протистоїть тутешній збоченості, хоч сам і не є образом правильного чи нормального. То ось що буває, коли правильне стикається зі збоченим, ось що збочене зробило з правильним… ось що воно зробить і з ним, якщо він залишиться на боці правильного. То був хрест у глибшому сенсі, ніж йому здавалося досі; то було перехрестя.

— Ви займатиметесь чи ні? — в голосі у професора звучало вже неприховане роздратування. Він щохвилини поглядав на годинник, адже знав, що гаданий Мерлін із Візером та перекладачем у цей час оглядають Белбері; поза тим, уже зовсім скоро мав приїхати Джулз, тож їм могли завадити будь-якої хвилини. Провести Марка через цю стадію ініціації саме тепер Фрост вирішив почасти з огляду на якийсь незбагненний внутрішній поштовх (останніми днями таке траплялося з ним щораз частіше), а почасти тому, що хотів у цій непевній ситуації заручитися підтримкою надійного союзника. Поки що в HIKE було тільки двоє людей, повністю втаємничених в усі аспекти співпраці з макробами, — він сам і Візер; хтозна, чи заступник директора вже розкрив Стрейкові всі їхні таємниці. Тепер, із появою старого, що називає себе Мерліном, а потім ще й того загадкового перекладача, кожен із них міг будь-якої миті оступитися, зробити фатальну помилку… Натомість той, хто поведеться правильно, може отримати шанс випередити всіх інших, стати для них тим, чим були вони для інституту і чим був інститут для цілої Англії. Фрост добре бачив, що Візер тільки й чекає на якийсь хибний крок із його боку, тож йому здавалося, що надзвичайно важливо якомога швидше змусити Марка переступити ту межу, з-за якої вороття вже немає; тоді відданість і макробам, і наставникові стане для його підопічного психологічною, а чи навіть фізичною потребою.

— Ви мене чуєте? — знову запитав він.

Марк не відповів. Він думав, думав дуже напружено, бо знав, що варто зупинитися бодай на мить — і страх перед смертю візьме над ним гору. Так, християнство — це тільки гарна баєчка. Смішно помирати за те, у що не віриш. Навіть ось цей чоловік, зійшовши на хрест, з’ясував, що все це — обман, і помер, нарікаючи на те, що Бог, якому він вірив, його покинув. По суті, цілий усесвіт виявився для нього тієї миті суцільним обманом. І тут Маркові прийшла до голови думка, яка не приходила ще ніколи: невже саме тепер відвернутися від цього чоловіка має і він? Гаразд, нехай усесвіт виявився обманом — та чи достатня це причина для того, аби самому стати на бік того обману? Припустимо, правильне зовсім беззахисне, а збочене завжди й усюди з нього насміхається, мучить його і врешті-решт убиває — що тоді? Чому б не піти на дно разом із кораблем? Марк раптом відчув, що всі його страхи вмить щезли, здиміли, мовби їх і не було, — й аж злякався. Виявляється, вони просто ціле життя його оберігали, утримували від божевільних рішень… таких, як оце. Він повернувся до Фроста і твердо сказав:

— Це повний ідіотизм. Та нехай мене грім поб’є, якщо я щось таке зроблю!

Марк ані гадки не мав, що буде далі… не знав, подзвонить Фрост у дзвінок, витягне револьвер чи, може, й далі наполягатиме на своєму. А тим часом професор просто дивився на нього широко розплющеними очима. Марк і сам не зводив із нього погляду. Так тривало кілька секунд, аж тут Фрост щось наче почув і зиркнув убік. Марк також прислухався. Не минуло й секунди, як двері несподівано розчахнулися, і кімната відразу наповнилася людьми. Був тут і якийсь чоловік у темно-червоній мантії (бродягу він упізнав не відразу), і той дивний священик у чорному, і Візер.

5

У великій вітальні в Белбері зібралося того дня доволі численне товариство, проте самі господарі почувалися там явно не у своїй тарілці. Десь із півгодини перед тим до інституту прибув Topic Джулз, директор. Його провели до кабінету заступника директора, проте самого заступника на місці не виявилося. Тоді